Поділитися новиною
Хтось із митців віддає перевагу класичній манері відтворення життя у формах життя, вдаючись до використання традиційних та пошуку оригінальних зображувально-виразових засобів чи стилістичних фігур. Інші, орієнтуючись на естетику «чистого мистецтва», прагнуть уникнути будь-якого зв’язку з реальністю та сповідують творчу свободу. Алекс Смол, наприклад, в одній зі своїх книг «Що чоловік знає про жінку?» вже в заголовку намагається торкнутися проблеми взаємин чоловіка та жінки, проте сторінки книги виявляються пустими. Але шокований читач чомусь безпомилково дає відповідь: «Нічого», хоча традиційного художнього тексту він не бачив, не кажучи вже про обов’язкову наявність у ньому епітетів, метафор, порівнянь тощо (так нас учили в школі… і правильно вчили)… Потрібно розуміти, що для кожної вікової категорії людей різні пізнавальні можливості та свій горизонт невідомого раніше: нове для пізнання лише починає розгортатися перед учорашнім школярем. І щодо цього спеціальність «Українська мова і література та мова і література (польська)» пропонує студентові широкі можливості…
Літературно-художнє диво – цілком нормальне явище для твору світового письменства, спектральний аналіз якого щоразу виразніший і різноманітніший… У ньому ми починаємо знайомство з фольклорно-міфологічними витоками літературно-художньої творчості народів світу, акцентуємо увагу передусім на античних першоджерелах (давньогрецьких та давньоримських міфологічних циклах), які стали колискою європейської літератури та визначили її структурний характер. І в цій родо-жанровій системі майже за кожним літературознавчим терміном прихована певна міфологема… За популярними жанрами трагедії та комедії, виявляється, стоять синтетичні народні дійства (поєднують у собі спів, танок, словесне обрамлення) на честь бога Діоніса, де одним із провідних стає образ «цапа», «козла», який у давньогрецькій міфології символізував вегетацію рослин… Як тут не згадати одну з яскравих українських обрядодій зимового циклу – «водіння кози», де коза теж має здатність завмирати, а потім оживати, як і вся природа навесні. Та й самі слова «трагедія» та «комедія» у давньогрецькій мові були складними: перше в перекладі означало «пісня козлів», а друге – «пісня комосу», тобто натовпу, юрби людей… Історично ці жанри теж еволюціонували… Трагедії Шекспіра, наприклад, продемонстрували «закритий фінал» драматичних взаємин людини зі світом: пристрасне кохання Ромео та Джульєтти завершується смертю головних героїв, однак сила їхніх палких почуттів змінила світ на краще – примирила дві ворогуючі родини… Однак уже в 19 столітті Генрік Ібсен запропонував новий підхід до драматичного мистецтва – «відкритий фінал»… І читач знову-таки відчув насолоду в можливості співтворчості з автором… А скільки мовних одиниць міфологічного походження збагатили сучасну українську мову, і кожна з них сприяє її інтелектуалізації.
«Зарубіжна література» – предмет особливого естетичного замилування
«Зарубіжна література» – предмет особливого естетичного замилування, де студент із величезним задоволенням поринає в цікаву мандрівку лабіринтами історичних епох, літературних періодів, ментальних характеристик народів, тематичних знахідок, сюжетних колізій, неповторних художніх образів, індивідуально-стильових відкриттів. До когорти її представників належать Гомер, Есхіл, Вергілій, Лі Бо, Ду Фу, Данте, Петрарка, Шекспір, Рабле, Мор, Корнель, Мольєр, Лафонтен, Буало, Дефо, Свіфт, Бернс, Гете, Шиллер, Байрон, Скотт, По, Бальзак, Гюго, Ібсен, Метерлінк, Шоу, Джойс, Лондон, Драйзер, Йонеску, Ґолдінґ, Кінг і тисячі інших. І кожен із них пропонує свою художньо-естетичну картину світу, філософськи експериментуючи з тими чи тими моделями людської поведінки…
Хтось із митців віддає перевагу класичній манері відтворення життя у формах життя, вдаючись до використання традиційних та пошуку оригінальних зображувально-виразових засобів чи стилістичних фігур. Інші, орієнтуючись на естетику «чистого мистецтва», прагнуть уникнути будь-якого зв’язку з реальністю та сповідують творчу свободу. Алекс Смол, наприклад, в одній зі своїх книг «Що чоловік знає про жінку?» вже в заголовку намагається торкнутися проблеми взаємин чоловіка та жінки, проте сторінки книги виявляються пустими. Але шокований читач чомусь безпомилково дає відповідь: «Нічого», хоча традиційного художнього тексту він не бачив, не кажучи вже про обов’язкову наявність у ньому епітетів, метафор, порівнянь тощо (так нас учили в школі… і правильно вчили)… Потрібно розуміти, що для кожної вікової категорії людей різні пізнавальні можливості та свій горизонт невідомого раніше: нове для пізнання лише починає розгортатися перед учорашнім школярем. І щодо цього спеціальність «Українська мова і література та мова і література (польська)» пропонує студентові широкі можливості…
Літературно-художнє диво – цілком нормальне явище для твору світового письменства, спектральний аналіз якого щоразу виразніший і різноманітніший… У ньому ми починаємо знайомство з фольклорно-міфологічними витоками літературно-художньої творчості народів світу, акцентуємо увагу передусім на античних першоджерелах (давньогрецьких та давньоримських міфологічних циклах), які стали колискою європейської літератури та визначили її структурний характер. І в цій родо-жанровій системі майже за кожним літературознавчим терміном прихована певна міфологема… За популярними жанрами трагедії та комедії, виявляється, стоять синтетичні народні дійства (поєднують у собі спів, танок, словесне обрамлення) на честь бога Діоніса, де одним із провідних стає образ «цапа», «козла», який у давньогрецькій міфології символізував вегетацію рослин… Як тут не згадати одну з яскравих українських обрядодій зимового циклу – «водіння кози», де коза теж має здатність завмирати, а потім оживати, як і вся природа навесні. Та й самі слова «трагедія» та «комедія» у давньогрецькій мові були складними: перше в перекладі означало «пісня козлів», а друге – «пісня комосу», тобто натовпу, юрби людей… Історично ці жанри теж еволюціонували… Трагедії Шекспіра, наприклад, продемонстрували «закритий фінал» драматичних взаємин людини зі світом: пристрасне кохання Ромео та Джульєтти завершується смертю головних героїв, однак сила їхніх палких почуттів змінила світ на краще – примирила дві ворогуючі родини… Однак уже в 19 столітті Генрік Ібсен запропонував новий підхід до драматичного мистецтва – «відкритий фінал»… І читач знову-таки відчув насолоду в можливості співтворчості з автором… А скільки мовних одиниць міфологічного походження збагатили сучасну українську мову, і кожна з них сприяє її інтелектуалізації.
Переглядів 99
