Поділитися новиною
Мовний етикет – це слова чи сталі вирази, якими ми послугуємося в щоденних ситуаціях: знайомства, звертання, вітання, прощання, подяки, співчуття, відмови, компліменту тощо.
Поняття мовного етикету співвідносне з поняттям етико-мовленнєвої норми як сукупності правил мовленнєвого спілкування (поведінки), які забезпечують гармонізацію інтересів тих, хто спілкується (комунікантів), на основі загальноприйнятих моральних цінностей.
Мовний етикет запрограмований на найрізноманітніші типові ситуації, в яких використовують сталі мовні структури, кліше, закріплені національними культурними традиціями. Щоразу в певних ситуаціях ми повторюємо стереотипи поведінки, у тому числі мовної, які поза нашою свідомістю автоматично використовуються в разі потреби.
Використання правил мовного етикету великою мірою залежить від конкретної ситуації спілкування місця й обставини розмови, цільової настанови (повідомити, вплинути вразити здивувати, шокувати тощо). Але найбільшої ваги набувають міжособистісні стосунки. Залежно від цього диференціюють 5 тональностей спілкування: високу, нейтральну, звичайну, фамільярну, вульгарну.
Висока тональність відповідає спілкуванню у сфері суто формальних суспільних структур (урочисті заходи, дипломатичні прийоми тощо).
Нейтральна – функціонує у сфері офіційних установ.
Звичайна тональність характерна для спілкування на побутовому рівні.
Фамільярна забезпечує спілкування в колі сім’ї, дружньому товаристві, емоційна.
Вульгарна спостерігається у соціально неконтрольованих ситуаціях, занадто емоційна.
Етико-мовленнєва норма входить у поняття риторичного ідеалу, тобто системи найзагальніших вимог до мовлення і мовленнєвої поведінки, що історично склалися в тій чи тій культурі і відображають систему його цінностей. Уявлення про риторичний ідеал формуються на основі національної філософії, національних мовленнєвих традицій, а також універсальних постулатів (максим, імплікатур, принципів) спілкування, комунікативних постулатів, тобто правил мовленнєвого спілкування, що виявляються засобами аналізу реальної мовленнєвої комунікації, насамперед розмовного мовлення, прихованих закономірностей мовленнєвого спілкування, що визначають його успішність та правил мовленнєвого етикету, тобто соціально заданих і національно специфічних правил поведінки, що реалізуються у системі стійких формул і виразів (стереотипних висловлювань), застосовуються в ситуаціях встановлення, підтримання та розмикання контакту зі співрозмовником, в системі Ти-Ви-спілкування, у виборі соціостилістичної тональності спілкування при орієнтації на адресата та ситуації спілкування в цілому.
Варто особливу увагу звернути на український мовний етикет – це національний кодекс словесної добропристойності, правила ввічливості. Він сформувався історично в культурних верствах нашого народу й передається від покоління до покоління як еталон порядної мовленнєвої поведінки українця, виразник людської гідності та честі, української шляхетності й аристократизму духу.
Український мовний етикет – явище прогресивне й суто національне, бо належить рідній (материнській) мові та відображає національний характер українця, його ментальність – склад розуму, самобутній спосіб мислення та світосприймання. Це категорія в основному стала. Однак прогрес суспільства вносить у нього, відповідно до конкретних практичних потреб, певні корективи, спрямовані на подальше вдосконалення й розвиток. Скажімо, поява радіо, телевізора й телефону зумовила потребу у відповідному для них етикеті спілкування. І все ж основа мовленнєвого етикету незмінна – утвердження коректності й доброзичливих стосунків між людьми.
Український мовленнєвий етикет передбачає властиві українцям національно-специфічні правила мовленнєвої поведінки, утілені в системі стійких формул і виразів для прийнятих і запропонованих суспільством ситуацій чемного контакту зі співбесідником. До таких ситуацій належать: звертання до співрозмовника та привернення його уваги, вітання, знайомство, вдячність, пробачення, прощання тощо.
У кожній життєвій ситуації мають застосовуватися відповідні вислови. Це вітання типу: «Слава Ісусу Христу», «Христос народився» (на Різдво), «Христос воскрес» (на Великдень), «Доброго ранку», «Добрий день», «Добрий вечір», «Зі святом»; прощання: «До побачення», «Бувайте здорові», «До вечора», «До зустрічі», «До завтра», «Прощавайте», «На все добре»; вдячності: «Дякую», «Щиро вдячний».
Українська народна педагогіка з допомогою національного мовленнєвого етикету вчить нас формувати щирі та доброзичливі взаємини з людьми. У її арсеналі чимало цінних порад, які втілені в афоризмах: «Що маєш казати, то наперед обміркуй», «Дав слово – виконай його», «Слухай тисячу разів, а говори один раз», «Говори мало, слухай багато, а думай ще більше».
Український мовний етикет відзначається неординарністю, бо постав на власному національному ґрунті та прийнятий духом європеїзму. Він віддзеркалює лагідну вдачу українців, схильність до коректності й толерантності в людських стосунках, зневагу до брутальності.
Кандидат філологічних наук,
доцент кафедри прикладної лінгвістики
та журналістики Лариса ЗАДОЯНА
" data-title="ГОВОРЮ ЯК ДИХАЮ Український мовний етикет">ГОВОРЮ ЯК ДИХАЮ Український мовний етикет
Мовний етикет – це слова чи сталі вирази, якими ми послугуємося в щоденних ситуаціях: знайомства, звертання, вітання, прощання, подяки, співчуття, відмови, компліменту тощо.
Поняття мовного етикету співвідносне з поняттям етико-мовленнєвої норми як сукупності правил мовленнєвого спілкування (поведінки), які забезпечують гармонізацію інтересів тих, хто спілкується (комунікантів), на основі загальноприйнятих моральних цінностей.
Мовний етикет запрограмований на найрізноманітніші типові ситуації, в яких використовують сталі мовні структури, кліше, закріплені національними культурними традиціями. Щоразу в певних ситуаціях ми повторюємо стереотипи поведінки, у тому числі мовної, які поза нашою свідомістю автоматично використовуються в разі потреби.
Використання правил мовного етикету великою мірою залежить від конкретної ситуації спілкування місця й обставини розмови, цільової настанови (повідомити, вплинути вразити здивувати, шокувати тощо). Але найбільшої ваги набувають міжособистісні стосунки. Залежно від цього диференціюють 5 тональностей спілкування: високу, нейтральну, звичайну, фамільярну, вульгарну.
Висока тональність відповідає спілкуванню у сфері суто формальних суспільних структур (урочисті заходи, дипломатичні прийоми тощо).
Нейтральна – функціонує у сфері офіційних установ.
Звичайна тональність характерна для спілкування на побутовому рівні.
Фамільярна забезпечує спілкування в колі сім’ї, дружньому товаристві, емоційна.
Вульгарна спостерігається у соціально неконтрольованих ситуаціях, занадто емоційна.
Етико-мовленнєва норма входить у поняття риторичного ідеалу, тобто системи найзагальніших вимог до мовлення і мовленнєвої поведінки, що історично склалися в тій чи тій культурі і відображають систему його цінностей. Уявлення про риторичний ідеал формуються на основі національної філософії, національних мовленнєвих традицій, а також універсальних постулатів (максим, імплікатур, принципів) спілкування, комунікативних постулатів, тобто правил мовленнєвого спілкування, що виявляються засобами аналізу реальної мовленнєвої комунікації, насамперед розмовного мовлення, прихованих закономірностей мовленнєвого спілкування, що визначають його успішність та правил мовленнєвого етикету, тобто соціально заданих і національно специфічних правил поведінки, що реалізуються у системі стійких формул і виразів (стереотипних висловлювань), застосовуються в ситуаціях встановлення, підтримання та розмикання контакту зі співрозмовником, в системі Ти-Ви-спілкування, у виборі соціостилістичної тональності спілкування при орієнтації на адресата та ситуації спілкування в цілому.
Варто особливу увагу звернути на український мовний етикет – це національний кодекс словесної добропристойності, правила ввічливості. Він сформувався історично в культурних верствах нашого народу й передається від покоління до покоління як еталон порядної мовленнєвої поведінки українця, виразник людської гідності та честі, української шляхетності й аристократизму духу.
Український мовний етикет – явище прогресивне й суто національне, бо належить рідній (материнській) мові та відображає національний характер українця, його ментальність – склад розуму, самобутній спосіб мислення та світосприймання. Це категорія в основному стала. Однак прогрес суспільства вносить у нього, відповідно до конкретних практичних потреб, певні корективи, спрямовані на подальше вдосконалення й розвиток. Скажімо, поява радіо, телевізора й телефону зумовила потребу у відповідному для них етикеті спілкування. І все ж основа мовленнєвого етикету незмінна – утвердження коректності й доброзичливих стосунків між людьми.
Український мовленнєвий етикет передбачає властиві українцям національно-специфічні правила мовленнєвої поведінки, утілені в системі стійких формул і виразів для прийнятих і запропонованих суспільством ситуацій чемного контакту зі співбесідником. До таких ситуацій належать: звертання до співрозмовника та привернення його уваги, вітання, знайомство, вдячність, пробачення, прощання тощо.
У кожній життєвій ситуації мають застосовуватися відповідні вислови. Це вітання типу: «Слава Ісусу Христу», «Христос народився» (на Різдво), «Христос воскрес» (на Великдень), «Доброго ранку», «Добрий день», «Добрий вечір», «Зі святом»; прощання: «До побачення», «Бувайте здорові», «До вечора», «До зустрічі», «До завтра», «Прощавайте», «На все добре»; вдячності: «Дякую», «Щиро вдячний».
Українська народна педагогіка з допомогою національного мовленнєвого етикету вчить нас формувати щирі та доброзичливі взаємини з людьми. У її арсеналі чимало цінних порад, які втілені в афоризмах: «Що маєш казати, то наперед обміркуй», «Дав слово – виконай його», «Слухай тисячу разів, а говори один раз», «Говори мало, слухай багато, а думай ще більше».
Український мовний етикет відзначається неординарністю, бо постав на власному національному ґрунті та прийнятий духом європеїзму. Він віддзеркалює лагідну вдачу українців, схильність до коректності й толерантності в людських стосунках, зневагу до брутальності.
Кандидат філологічних наук,
доцент кафедри прикладної лінгвістики
та журналістики Лариса ЗАДОЯНА
Переглядів 107
