Хвилинка поезії

Представляємо вашій увазі поетичні твори Ірини Хлистун, кандидата філологічних наук, доцента кафедри практичного мовознавства.

Поетична творчість Ірини Хлистун вражає емоційною і чуттєвою глибиною. Вишуканість стилю помножена на правильність і милозвучність рими дарує справжню естетичну насолоду. Мабуть, це можна пояснити, насамперед, природним поетичним талантом, який супроводжується професійним володінням нормами української літературної мови та навичками журналіста-практика, що дозволяє вдало презентувати власне світосприйняття, виражене  українським Словом.

Бажаємо Ірині натхнення та подальших творчих успіхів!

 

***

Я назавжди приречена на осінь:

У світ влилася із її долонь,

А там колись впаду листком розкосим

В її жертовний золотий вогонь.

 

Вона, моя наперсниця, зі мною

Усупереч усім календарям.

У неї вчуся мудрості й спокою,

А їй читаю вірші сам на сам.

 

Вона – як я: пряма і трохи вперта,

Тож зна мої тривоги й сум’яття .

Її з душі не зішкребти, не стерти,

Як із долоні – лінію життя.

 

***

Небо восени таке велике,

Що під ним земля – немов пташа

У долонях, злякане і дике,

Ледь з грудей не вирветься душа.

 

Осінь небо пригорщами брала,

Тільки де їй – глибина ж яка!

На кінці багряні покривала

Дощ по краплі із долонь стіка.

 

Небо восени до болю синє,

Мов востаннє хоче нацвістись.

Журавлі, як срібне павутиння,

З німотою осені злились.

 

 

Рушники

Внесла до хати мама рушники,

Щоб у світлиці ще світліше стало.

Руде колосся, маки, васильки –

Вквітчати б світ, так рушників замало.

 

Не білі руки в мами вже давно,

Та рушники перуть вони так біло,

Аж сонцю в очі ріже, як вапно,

Що на штахетах сніжно заніміло.

 

Внесла до хати мама рушники

У запаху грози із небокраю.

Вночі на них вінчалися зірки,

А нині вони хату увінчають.

 

***

Дощ накрив мене мокрим рядном серед поля,

І ніякого даху, крім сизого неба вгорі.

І уже не рятує благенька моя парасоля

Від холодних потоків на цім перехресті вітрів.

 

Вже немає нічого, крім цього дев’ятого валу,

Ніби в перший день світу, а може, в останній, хто зна.

І мене вже нема: я такою ж краплиною стала,

Як і ті міріади, що з неба метає весна.

 

І живе в кожній краплі майбутнього паростка подих,

Його ніжна душа, подарована мертвій ріллі.

І в мені прижилась ця нетлінна частинка природи,

Корінцями своїми пришила мене до землі.

 

***

Березень, замурзаний пустун,

Грається у піжмурки з зимою:

То в багнюку заведе густу,

То облиє талою водою.

 

І сміється, аж дрижать шибки

У її палацику крихкому,

Бо кругом уже біжать струмки

І шпаки летять-спішать додому.

 

Березень, замурзаний пустун,

Краде в сонця промені червоні

І майструє з тих гарячих струн

Стріли для лукавих купідонів.

 

***

В пору опалого листя

Неба ошатна глибінь

Гойдає, мов у колисці,

Тіні моїх сновидінь.

 

Набавившися падолистом,

Теплий осінній вітрець

Вабить червоним намистом –

Осінь зове під вінець.

 

У пору опалого листу

Свято для ніг і очей:

Осінь накидку барвисту

Згубила з білих плечей.

 

Лист опада невблаганно.

Скоро – осіння сльота.

Осінь – засватана панна –

Коси свої розпліта…