Дякую, ваше повідомлення відправлено!

Виникла помилка. Спробуйте ще раз!

Зв`язок з адміністратором


    Скринька довіри


      Факультет філології та журналістики

      Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

      Друк Друк
      Поділитися новиною

      Названий іменем учителя й письменника з Уманщини Степана Павленка, Центр покликаний гуртувати й підтримувати всіх, хто поєднує у своєму житті й роботі Школу та Літературу, тобто творчих студентів, учителів-словесників, письменників і їхніх учнів, читачів та шанувальників.

      До численних заходів, зустрічей, публікацій сьогодні додався ще один – найновіший здобуток Центру. Йдеться про збірку «Починає світать», яка щойно вийшла у видавництві «Пульсари».

      Це збірка ранніх поезій Степана Павленка: вони не ввійшли до його книжки «Вічність така коротка» (2004 і 2017), але збереглись у численних блокнотиках. Упорядкували її координатор Центру, доцент кафедри української літератури, українознавства та методик їх викладання Уманського державного педуніверситету імені Павла Тичини Марина Павленко й дружина, письменниця Ольга Павленко, а проілюструвала молодша донька Леся Павленко.

      «Попри деяке початківство і наївність, ці вірші дихають щирістю, світлом і свіжістю, – зазначається в анотації збірки. – Більше того: вони навертають до, як ніколи, актуальних сьогодні Совісті, Добра, Любові, Здатності до Самопожертви… І, що найважливіше, вони мають те, без чого й найфілігранніші вірші нічого не варті, – Поезію».

      Нижче пропонуємо вашій увазі кілька віршів зі збірки.

       

       

       

       

       

       

       

       

       

      Малюнки – також із книжки – Лесі Павленко.

      Степан Павленко

       

      Зустріч із полем

      Я іду через поле,

      Що розлилось Дніпром.

      Серце радістю повне,

      І любов’ю, й теплом.

      Стоїмо ми віч-на-віч:

      Я і поле безкрає.

      Поле — сонце неначе,

      Світлом, ніжністю сяє.

      В порівнянні із полем

      Я такий ще зелений.

      Я люблю тебе, поле, —

      Ти ласкаве до мене.

       

       

      Юна красуня

      Цвіт яблуневий сиплеться,

      Кружляє, кружляє, кружляє…

      Вишневі розквітлі китиці

      У небо травневе співають.

      Юна, ідеш ти, казкова,

      Царівною, квіткою, рожею.

      Очі — мов книга чудова,

      Кожного заворожують.

      Усмішка сонцем сіяє:

      Світла, ласкава, іскристая.

      Ніжно на плечі спадають

      Коси твої золотистії.

      Легко, граційно ступаєш,

      Всіх задаровуєш вродою.

      …Хлопець тебе проводжає

      Довго задумливим поглядом.

      ***

      Світ безмежний. То так.

      І не так заодно.

      Але кожен із нас має свій горизонт.

      В когось небо високе, сонцями багате,

      А для іншого небо — то стеля у хаті.

      В того світ — небеса, і степи, і ріка.

      А комусь вистачає ставка і млинка.

      Хтось живе у нім сотні і тисячі років,

      Інший ледве устигне ступнути два кроки…

      Я виходжу в життя. Сила в мене дзвінка.

      Я виходжу в життя. Обрій мій утіка.

      Утікай, утікай! За тобою помчу я.

      Але ти не спиняйся, не ловись мені, чуєш?!

      Світе мій, не вмістися у куций аршин!

      Розпросторюйся вгору. Розростайся ушир!

      Ні на хвильку ніде не спиняйся повік,

      Щоб до тебе повік я звикав — і не звик.

      " data-title="Науково-методичний центр художньо-педагогічної творчості імені Степана Павленка повідомляє">

      Науково-методичний центр художньо-педагогічної творчості імені Степана Павленка повідомляє

      (До 70-річчя Степана Павленка, 12.03.1949-26.09.2003)

      Вже кілька років, як – за ініціативи професора Наталі Петрівни Сивачук і за підтримки деканату факультету української філології та викладачів кафедри української літератури, українознавства та методики їх навчання УДПУ – діє Науково-методичний центр художньо-педагогічної творчості імені Степана Павленка.

      Степан Павленко – автор методичних, літературознавчих і публіцистичних статей, художніх творів, перекладів. Народився в селі Леґедзине Тальнівського району Черкаської області. Вчителював на Львівщині, Вінниччині й Черкащині.

      Названий іменем учителя й письменника з Уманщини Степана Павленка, Центр покликаний гуртувати й підтримувати всіх, хто поєднує у своєму житті й роботі Школу та Літературу, тобто творчих студентів, учителів-словесників, письменників і їхніх учнів, читачів та шанувальників.

      До численних заходів, зустрічей, публікацій сьогодні додався ще один – найновіший здобуток Центру. Йдеться про збірку «Починає світать», яка щойно вийшла у видавництві «Пульсари».

      Це збірка ранніх поезій Степана Павленка: вони не ввійшли до його книжки «Вічність така коротка» (2004 і 2017), але збереглись у численних блокнотиках. Упорядкували її координатор Центру, доцент кафедри української літератури, українознавства та методик їх викладання Уманського державного педуніверситету імені Павла Тичини Марина Павленко й дружина, письменниця Ольга Павленко, а проілюструвала молодша донька Леся Павленко.

      «Попри деяке початківство і наївність, ці вірші дихають щирістю, світлом і свіжістю, – зазначається в анотації збірки. – Більше того: вони навертають до, як ніколи, актуальних сьогодні Совісті, Добра, Любові, Здатності до Самопожертви… І, що найважливіше, вони мають те, без чого й найфілігранніші вірші нічого не варті, – Поезію».

      Нижче пропонуємо вашій увазі кілька віршів зі збірки.

       

       

       

       

       

       

       

       

       

      Малюнки – також із книжки – Лесі Павленко.

      Степан Павленко

       

      Зустріч із полем

      Я іду через поле,

      Що розлилось Дніпром.

      Серце радістю повне,

      І любов’ю, й теплом.

      Стоїмо ми віч-на-віч:

      Я і поле безкрає.

      Поле — сонце неначе,

      Світлом, ніжністю сяє.

      В порівнянні із полем

      Я такий ще зелений.

      Я люблю тебе, поле, —

      Ти ласкаве до мене.

       

       

      Юна красуня

      Цвіт яблуневий сиплеться,

      Кружляє, кружляє, кружляє…

      Вишневі розквітлі китиці

      У небо травневе співають.

      Юна, ідеш ти, казкова,

      Царівною, квіткою, рожею.

      Очі — мов книга чудова,

      Кожного заворожують.

      Усмішка сонцем сіяє:

      Світла, ласкава, іскристая.

      Ніжно на плечі спадають

      Коси твої золотистії.

      Легко, граційно ступаєш,

      Всіх задаровуєш вродою.

      …Хлопець тебе проводжає

      Довго задумливим поглядом.

      ***

      Світ безмежний. То так.

      І не так заодно.

      Але кожен із нас має свій горизонт.

      В когось небо високе, сонцями багате,

      А для іншого небо — то стеля у хаті.

      В того світ — небеса, і степи, і ріка.

      А комусь вистачає ставка і млинка.

      Хтось живе у нім сотні і тисячі років,

      Інший ледве устигне ступнути два кроки…

      Я виходжу в життя. Сила в мене дзвінка.

      Я виходжу в життя. Обрій мій утіка.

      Утікай, утікай! За тобою помчу я.

      Але ти не спиняйся, не ловись мені, чуєш?!

      Світе мій, не вмістися у куций аршин!

      Розпросторюйся вгору. Розростайся ушир!

      Ні на хвильку ніде не спиняйся повік,

      Щоб до тебе повік я звикав — і не звик.

      12.03.2019

      Переглядів 154