НАВЧАЛЬНА ПОДОРОЖ ДО ПОЛЬЩІ

Мені, Юлії Прижбило, здобувачці вищої освіти І курсу освітнього ступеня «бакалавр» факультету філології та журналістики, неймовірно пощастило стати учасницею «Літньої школи полоністики» від Університету імені Адама Міцкевича в Познані та з 20 до 25 березня зануритися в польськомовне середовище.

Я навчаюся на освітній програмі «Середня освіта (Українська мова і література. Мова і література (польська))», тому ця поїздка виявилася не тільки цікавою, а я й корисною для мене. Слухати лекції польською мовою і все розуміти – це був для мене нонсенс ще пів року тому. Зараз я усвідомила, що школа полоністики дала мені великий поштовх до подальшого навчання. Цей тиждень змусив мене подивитися на траєкторію власного життя під зовсім іншим кутом.

 Чесно кажучи, реальність вражень перевищила в десятки разів усі мої попередні очікування щодо поїздки. Ця чудова атмосфера, максимально привітні люди та комфортні умови проживання цілий тиждень тримали мій настрій у піднесеному стані. А мотивуюча розповідь доктора Костянтина Мазура надихнула мене багато працювати, постійно вивчати щось нове і головне «не стояти не місці, адже це найгірше, що ми можемо зробити для себе».

 Спілкування з носіями мови. Що може бути кращим для людини, яка прагне вивчити іноземну мову? Риторичне запитання. Перебуваючи весь тиждень між людьми, які спілкуються польською, я почала краще її розуміти на слух. І це не йде мова лише про викладачів, які читали нам лекції, адже навіть у неформальній обстановці було скрізь чути мову, до досконалого вивчення якої я прагну.

Неординарний підхід лекторів до викладання навчального матеріалу – доктора Войцеха Хофманського, професорок Малгожати Рибки, Марти Вжеснявської-Пєтжак, Йоланти Мігдал, Агнєшки Піотровської-Воячик.

Дуже інформативною була розповідь лекторки Ольги Бомбрович про платформи для вивчення польської мови та особливості складання іспитів на сертифікати з А2 до С2. Для себе я вже обрала кілька платформ, за якими надалі планую вивчати польську мову.

Середа. Вечір української кухні. Ми з дівчатками готували вечерю на 40 осіб. Звичайно, не без підтримки доктора Войцеха Хофманського, який показав, як ліпила українські вареники його бабуся, професора Ігоря Кривошеї, який смажив біля нас цибулю, адже: «Що то за шкварки без цибулі?!», та шеф-кухаря пана Куби, без допомоги якого ми б не встигли приготувати настільки смачну вечерю. Поділюся таємницею, що впродовж усього процесу приготування їжі у нас звучали українські пісні, адже ми ж – українці та користуємося будь-якою нагодою продемонструвати шедеври рідного музичного мистецтва полякам.

Не можу не згадати про вечори в палаці Дембіно: гра в більярд, вечір біля вогнища, скандинавська ходьба тощо. А ще – спілкування з новими людьми, нові знайомства, нові друзі. Усе це допомагало нам відпочивати корисно, не деградуючи в телефоні, як ми звикли це робити зазвичай.

У п’ятницю ми відвідали Університет імені Адама Міцкевича в Познані. Професори закладу дуже інформативно розповіли про філологічний факультет, і моє бажання там навчатися зросло в десятки разів. Відразу в голові думки: «Тут дуже важко навчатися?», «А як мова? Це ж треба досконало володіти нею?!», «А чи зможу Я?». Усі ці запитання турбують мене, однак якщо буде така можливість, то першою без вагань запропоную свою кандидатуру на навчання за подвійним дипломом.

Підсумовуючи, можу сказати, що навіть важка дорога й процес переходу кордону, який розтягнувся на 12 годин, варті того, щоб потрапити в польськомовне середовище. Переконана, що освітнє стажування від Університету імені Адама Міцкевича в Познані для багатьох студентів, як і для мене, відкрило нове бачення свого майбутнього і бажання надалі розвиватися.