Поділитися новиною
Ольга Петрівна Драгоманова народилася 29 червня 1849 року в місті Гадячі на Полтавщині. Вона є спадкоємицею роду, що мав давні, багаті традиції. В основі взаємин у сім’ї Драгоманових були справедливість та людяність. Олена Пчілка ще в дитинстві глибоко пізнала українську народну творчість – пісні, казки, обряди, що глибоко западали в серце, пам’ять, вражали та розвивали уяву, впливали на світогляд. Вона розуміла, що найкращі зразки народної поезії слід покласти в основу національно зорієнтованого виховання молоді. Це відповідатиме традиції та допоможе виховати в дітях почуття органічності їхнього національного походження, безпосередньої причетності до певної культурної традиції.
Можна з упевненістю констатувати, що шанобливе ставлення до української мови, історії свого народу, захоплення усною народною творчістю, які панували в сім’ї Драгоманових, стали підґрунтям для формування національної самосвідомості у світогляді Олени Пчілки.
У вихованні власних дітей Ольга Косач також успішно виробила культ національної культури, органічну причетність до якої їм прищеплювала. Не випадково її дочка Леся Українка стала однією з найвидатніших представниць української класичної літератури. На прикладі власної родини письменниця розвинула і застосувала ті ідейно-виховні принципи, які, на її переконання, слід було покласти в основу виховання української молоді.
Олена Пчілка розуміла, що діти – це її продовження, це майбутнє, а майбутнє України для неї було нерозривно пов’язане з вільним суспільним, економічним, культурним і політичним розквітом Батьківщини, тому і дітей своїх вона виховала щирими українцями, і вони теж, як і їхня мати, служили Україні до останньої хвилини життя. Це була її позиція свідомого вибору, хоча втілення її в життя коштувало і самій О. П. Косач, і її родині чималих зусиль.
Олена Пчілка зробила надзвичайно багато для того, аби зреалізувати програму національного виховання дітей, причому у винятково важких обставинах, коли навіть думати про таке було державним злочином. Її особистий досвід унікальний на тлі драматичних обставин часу, в яких довелося їй жити.
А жити і діяти доводилося в умовах Російської імперії, де українська мова була офіційно забороненою, тим більше заборони торкалися україномовної освіти чи виховання. Уся тогочасна система освіти була всуціль русифікованою та ідеологічно працювала на імперію Романових. Із закладів освіти та тогочасних програм вилучалося все, що могло служити прищепленню любові до рідного краю, української мови, багатющого фольклору, героїчної історії України. Учителям-українцям забороняли викладати в рідному краї, їх призначали на роботу поза межі України.
Однією з найгостріших була в ті часи проблема початкової освіти. Діти українських селян надалі не могли навчатися грамоти рідною мовою. Незважаючи на численні голоси педагогічної громадськості та вчених на користь впровадження рідної мови, незважаючи на наявність букварів та читанок українською мовою, царський уряд уперто гальмував справу україномовної освіти. Навіть після революції 1905 року, коли було нарешті скасовано заборону друкування книг українською, в освіті нічого не змінилося.
Освітня політика царської адміністрації була цілковито спрямована на асиміляцію українського народу, запровадження „казенного” патріотизму та всілякого ігнорування мовно-культурної своєрідності українського населення тогочасної Російської імперії.
Проте ніщо не зупинило мужню Олену Пчілку. Вона вміла долати перешкоди на своєму шляху. І завдяки цьому зуміла досягти того, що не вдавалося жодному з її сучасників.
Не було такої галузі гуманітарної науки і культури, де б вона не проявила себе як високообдарована особистість. У її особі поєднувалося ціле суцвіття талантів – педагога, письменниці, перекладача, вченого, громадського діяча, журналіста і видавця. Усе своє життя Олена Пчілка відстоювала українську мову як у колі родини, так і в усіх сферах культурного і громадського життя, боролася за українські школи, українські університети, за створення кафедр українознавства, за поширення української книжки серед народу.
Олена Пчілка як самобутня, творча, цілеспрямована людина, активний захисник прав свого народу вписала в історію українського національного відродження немеркнучу сторінку.
Сьогодні таких сильних, національно свідомих громадян України потребує наше суспільство, і факультет української філології докладає багато зусиль для того, щоб сформувати творчу, активну особистість з високими громадянськими якостями: національною самосвідомістю, патріотизмом, гідністю, силою волі, працьовитістю, високою мораллю, глибоким усвідомленням ролі рідної мови в житті окремої людини і всього суспільства.
" data-title="ОЛЕНА ПЧІЛКА – БЕРЕГИНЯ РОДУ І НАЦІЇ">
ОЛЕНА ПЧІЛКА – БЕРЕГИНЯ РОДУ І НАЦІЇ
До плеяди діячів, які зробили значний внесок в українську освіту і культуру, належить Ольга Петрівна Драгоманова-Косач (1849-1930), більше відома під псевдонімом Олена Пчілка. Вважається, що не було такої сфери гуманітарної науки і культури, де б вона не проявила себе як високообдарована особистість.
Олена Пчілка як самобутня, творча, цілеспрямована людина, активний захисник прав свого народу вписала в історію українського національного відродження немеркнучу сторінку. Особистим життям вона показувала приклад співвітчизникам, як треба працювати для добра рідного народу.
Ольга Петрівна Драгоманова народилася 29 червня 1849 року в місті Гадячі на Полтавщині. Вона є спадкоємицею роду, що мав давні, багаті традиції. В основі взаємин у сім’ї Драгоманових були справедливість та людяність. Олена Пчілка ще в дитинстві глибоко пізнала українську народну творчість – пісні, казки, обряди, що глибоко западали в серце, пам’ять, вражали та розвивали уяву, впливали на світогляд. Вона розуміла, що найкращі зразки народної поезії слід покласти в основу національно зорієнтованого виховання молоді. Це відповідатиме традиції та допоможе виховати в дітях почуття органічності їхнього національного походження, безпосередньої причетності до певної культурної традиції.
Можна з упевненістю констатувати, що шанобливе ставлення до української мови, історії свого народу, захоплення усною народною творчістю, які панували в сім’ї Драгоманових, стали підґрунтям для формування національної самосвідомості у світогляді Олени Пчілки.
У вихованні власних дітей Ольга Косач також успішно виробила культ національної культури, органічну причетність до якої їм прищеплювала. Не випадково її дочка Леся Українка стала однією з найвидатніших представниць української класичної літератури. На прикладі власної родини письменниця розвинула і застосувала ті ідейно-виховні принципи, які, на її переконання, слід було покласти в основу виховання української молоді.
Олена Пчілка розуміла, що діти – це її продовження, це майбутнє, а майбутнє України для неї було нерозривно пов’язане з вільним суспільним, економічним, культурним і політичним розквітом Батьківщини, тому і дітей своїх вона виховала щирими українцями, і вони теж, як і їхня мати, служили Україні до останньої хвилини життя. Це була її позиція свідомого вибору, хоча втілення її в життя коштувало і самій О. П. Косач, і її родині чималих зусиль.
Олена Пчілка зробила надзвичайно багато для того, аби зреалізувати програму національного виховання дітей, причому у винятково важких обставинах, коли навіть думати про таке було державним злочином. Її особистий досвід унікальний на тлі драматичних обставин часу, в яких довелося їй жити.
А жити і діяти доводилося в умовах Російської імперії, де українська мова була офіційно забороненою, тим більше заборони торкалися україномовної освіти чи виховання. Уся тогочасна система освіти була всуціль русифікованою та ідеологічно працювала на імперію Романових. Із закладів освіти та тогочасних програм вилучалося все, що могло служити прищепленню любові до рідного краю, української мови, багатющого фольклору, героїчної історії України. Учителям-українцям забороняли викладати в рідному краї, їх призначали на роботу поза межі України.
Однією з найгостріших була в ті часи проблема початкової освіти. Діти українських селян надалі не могли навчатися грамоти рідною мовою. Незважаючи на численні голоси педагогічної громадськості та вчених на користь впровадження рідної мови, незважаючи на наявність букварів та читанок українською мовою, царський уряд уперто гальмував справу україномовної освіти. Навіть після революції 1905 року, коли було нарешті скасовано заборону друкування книг українською, в освіті нічого не змінилося.
Освітня політика царської адміністрації була цілковито спрямована на асиміляцію українського народу, запровадження „казенного” патріотизму та всілякого ігнорування мовно-культурної своєрідності українського населення тогочасної Російської імперії.
Проте ніщо не зупинило мужню Олену Пчілку. Вона вміла долати перешкоди на своєму шляху. І завдяки цьому зуміла досягти того, що не вдавалося жодному з її сучасників.
Не було такої галузі гуманітарної науки і культури, де б вона не проявила себе як високообдарована особистість. У її особі поєднувалося ціле суцвіття талантів – педагога, письменниці, перекладача, вченого, громадського діяча, журналіста і видавця. Усе своє життя Олена Пчілка відстоювала українську мову як у колі родини, так і в усіх сферах культурного і громадського життя, боролася за українські школи, українські університети, за створення кафедр українознавства, за поширення української книжки серед народу.
Олена Пчілка як самобутня, творча, цілеспрямована людина, активний захисник прав свого народу вписала в історію українського національного відродження немеркнучу сторінку.
Сьогодні таких сильних, національно свідомих громадян України потребує наше суспільство, і факультет української філології докладає багато зусиль для того, щоб сформувати творчу, активну особистість з високими громадянськими якостями: національною самосвідомістю, патріотизмом, гідністю, силою волі, працьовитістю, високою мораллю, глибоким усвідомленням ролі рідної мови в житті окремої людини і всього суспільства.
Переглядів 117
