«От і доКОТИлися!..»

(Підсумкове засідання літоб’єднання імені Миколи Бажана)

Виявляється, задане минулого разу домашнє завдання «Коти-Коти-Коти» справді талановиті словесники можуть інтерпретувати безмежною кількістю варіантів.

Починаючи від буквального «коти-коти-коти»: коли навколо з якоїсь причини стає дуже багато котів (про це прочитала зболеного вірша Саша Денисюк, у якої одна кішка щойно народила, а дві інші вагітні).

Продовжуючи котами в переносному значенні: які нявчать і шкребуться на душі (вірш Наталі Кучеренко, яку хвалили ще й за багатий словниковий запас і оригінальні мовні знахідки).

І… котами, які туди ж таки – в душу – напаскудили (вірш Каріни Дробот).

Завершуючи «коти» як дієсловом: від «котися звідси» – до «котися, сонечку, на захід» (напрочуд ніжний, «батьківський» вірш-колискова В’ячеслава Буяна, присвяченого уявній донечці).

Були і собаки, звісно: в поетичній обробці Володимира Чередайка, який зачитав свою поему про легендарного Хатіко.

А ще – у критичних зауваженнях Іри Коваль, яка, хоч і зазнала нещодавно справжніх собачих укусів (!!!), та не лише не втратила любові до тварин і віри в людство, але й давала надзвичайно глибокі й оригінальні міні-рецензії на всі почуті тексти своїх колег.

Ну, і любов також, як же без неї: у чуттєвому виконані Богдана Грози («Кожна з усіх твоїх, Богдане, тридцяти дівок вірить, що вірш цей присвячено саме їй», – не обійшлося без підколок, чиє авторство встановлювати не будемо) і – не менш чуттєвому – В. Буяна, чий рядок «запалила помадою губи» став ледь не відкриттям року.

Адже, так-так, це було завершальне засідання в цьому навчальному році.

Керівник літоб’єднання Марина Степанівна Павленко підвела підсумки, подякувала всім талантам за мужність і працелюбність, задала не менш багатозначне нове завдання на літо («Альтернатива класичній казці», або «Мамо, я в поїзді») і побажала успішної сесії та щасливих плідних натхненних канікул.