Дякую, ваше повідомлення відправлено!

Виникла помилка. Спробуйте ще раз!

Зв`язок з адміністратором


    Скринька довіри


      Факультет філології та журналістики

      Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

      Друк Друк
      Поділитися новиною
      Голодомор 1921–1923, 1932–1933, 1946–1947 років

      Одночасно в різних куточках України запалали не тільки свічки, а найголовніше – душі й серця молодого покоління, небайдужого до людського горя, до багатостраждальної країни, яка втратила мільйони своїх громадян у роки масового голоду. У цей день закликом «Пам’ятаймо» звучало звернення куратора групи Зої Комарової до студентів, які промовляли слова «Пам’ятаємо, сумуємо, співчуваємо» як клятву.

      Гарним підсумком заходу стала власна поезія Марини Зарудняк, студентки 23 групи, під назвою «1932–1933. Ми пам’ятаємо…».

      Палала свічка самотньо й ловила свій відблиск у склі.

      Її верхівка палала, танцювала в шаленій агонії.

      Один язичок. В ньому чотири мільйони облич,

      Так багато, але всі чомусь як один.

      Впалі очі, вилиці мовби ножі,

      Потріскані губи. Як довго не їли вони?

      Напівдикі, половина із них як вовки.

      Що за нелюд до такого посмів чесний люд довести?

      Вбивати дитину всього за три колоски?

      Нам у школі, удома всі кажуть: «Хліб бережи!»

      І ми думаєм: так, але  було це все аж коли?

      Ніби тисячі літ вже пройшло, та насправді й ста років нема,

      Свіжі пам’ять і кров, не зникне із серця зима.

      Біль цей увесь тремтів лиш в однім язиці,

      Що біля ікони  полум’ям тихим горів.

      Ця свічка одна, але в кожному домі палає,

      Щоб до скону ніхто не забув, через кого страждали.

      " data-title="Пам’ятаємо, сумуємо, співчуваємо">

      Пам’ятаємо, сумуємо, співчуваємо

      У День ушанування пам’яті жертв геноциду українського народу – Голодоморів 1921–1923, 1932–1933, 1946–1947 років – студенти 23 і 25 груп факультету української філології долучилися до Загальноукраїнської акції «Засвіти свічку».

      Голодомор 1921–1923, 1932–1933, 1946–1947 років

      Одночасно в різних куточках України запалали не тільки свічки, а найголовніше – душі й серця молодого покоління, небайдужого до людського горя, до багатостраждальної країни, яка втратила мільйони своїх громадян у роки масового голоду. У цей день закликом «Пам’ятаймо» звучало звернення куратора групи Зої Комарової до студентів, які промовляли слова «Пам’ятаємо, сумуємо, співчуваємо» як клятву.

      Гарним підсумком заходу стала власна поезія Марини Зарудняк, студентки 23 групи, під назвою «1932–1933. Ми пам’ятаємо…».

      Палала свічка самотньо й ловила свій відблиск у склі.

      Її верхівка палала, танцювала в шаленій агонії.

      Один язичок. В ньому чотири мільйони облич,

      Так багато, але всі чомусь як один.

      Впалі очі, вилиці мовби ножі,

      Потріскані губи. Як довго не їли вони?

      Напівдикі, половина із них як вовки.

      Що за нелюд до такого посмів чесний люд довести?

      Вбивати дитину всього за три колоски?

      Нам у школі, удома всі кажуть: «Хліб бережи!»

      І ми думаєм: так, але  було це все аж коли?

      Ніби тисячі літ вже пройшло, та насправді й ста років нема,

      Свіжі пам’ять і кров, не зникне із серця зима.

      Біль цей увесь тремтів лиш в однім язиці,

      Що біля ікони  полум’ям тихим горів.

      Ця свічка одна, але в кожному домі палає,

      Щоб до скону ніхто не забув, через кого страждали.

      29.11.2021

      Переглядів 238