Поділитися новиною
І ми підтримали цю ідею.
Патріотизм полягає не у вишиванці чи помахах прапорця, не у криках про славу героїв, він полягає у маленьких щирих вчинках маленьких щирих людей.
Отже,«Позивний “Бандерас”». Фільм, що ламає душу й знову складає докупи, фільм, що формує свідомості й дає поштовх до самоідентифікації, бо ж ми таки українці, чорт би нас іноді побрав!
Фільм, де життя грає зі смертю, а смерть видається не такою страшною у порівнянні зі зрадою.
Фільм, де говорять в очі про те, що ховають подалі в архівах ті, кому не довелося чути навіть звуків куль.
Фільм про кохання і війну, кохання на війні і навіть кохання з війною (“Я же ради искусства!”).
Фільм, що змусить плакати і тебе, якщо душа не встигла вкритися струпом.
Ось як про цей фільм відгукнулася Марина Степанівна на своїй сторінці “Фейсбуці”:
“Класний фільм, але на нього ніхто не йде. Мабуть, знімуть з прокату”, – саме за такими відгуками я вперше почула про «Позивний “Бандерас”». Воно, звісно, важко відірватися від теплих компів, заплатити “непідйомну” ціну (50 грн.) і піти в кінотеатр замість нарікати, шо “нічого не робиться” й “пропало фсьо”.
Але завдяки розумінню рідного деканату й підтримці моїх любих студентів ми зробили це. І нітрохи не пошкодували.
Так, фільм важкий, так, він відображає тільки дещицю того болю, який був і є в Україні насправді, але він тримає від першої і до останньої секунди. І, як не парадоксально, він – напрочуд світлий, життєствердний і об’єднуючий.
Чудова гра акторів: моментально закохує в себе головний герой (актор Олег Шульга, кажуть, і сам воював на фронті, – впевнена, ТАКУ роль не має права грати абихто!), зачаровує “Індіанець”, до сліз зворушує “Колян”… До останнього моменту ми не підозрюємо, хто виявиться “Ходоком”. Вражають батальні сцени, музика від “Без обмежень” і неймовірно красиві пейзажі (зйомки проводились і на Херсонщині: впізнала Олешківські піски). Дуже актуальна й тема: наслідки “промивання мізків” у “мирного населення”.
Це ми сфотографувалися перед сеансом. Виходили з кінозалу вже червоні й заплакані. Але все одно щасливі.
Українське Кіно – є. Тепер ще б виховати Українського Глядача.
Поспішайте, ви ще встигаєте ним стати: «Позивний “Бандерас”» ще в прокаті!”
Дякуємо й магістрантам, які на прохання Марини Степанівни також долучилися до перегляду. (Соромно сказати, але якби не наш студентсько-“кураторська” ватага, у залі б сиділо тільки двоє людей).
Величезна дяка Павленко Марині Степанівні за любов до кінематографу та Батьківщини.
А шановному деканату, зокрема Гонці Ірині Семенівні, – за розуміння.
Двадцять третя група любить вас за те, що не дозволяєте нашим душам втрачати почуття патріотизму, і не тільки!
" data-title="«Позивний “Бандерас”»? “Мусимо піти!”">
«Позивний “Бандерас”»? “Мусимо піти!”
Уже кілька років кілком стримить у серці України війна, яку називають то АТО, то ООС. Ще недавно кожен прагнув долучитися до порятунку від ненажерливості, якою увінчує у ХХІ столітті “брат”-сусід: хто словом, хто ділом.
Та час минув, і сьогодні… Сьогодні фільм про відвагу та самопожертву, людяність та патріотизм рекламує не афіша чи ЗМІ, а “хтось десь почув”. Так і до нас, студентів 23 групи, прибігла куратор Павленко Марина Степанівна і сказала: “Мусимо піти!”
І ми підтримали цю ідею.
Патріотизм полягає не у вишиванці чи помахах прапорця, не у криках про славу героїв, він полягає у маленьких щирих вчинках маленьких щирих людей.
Отже,«Позивний “Бандерас”». Фільм, що ламає душу й знову складає докупи, фільм, що формує свідомості й дає поштовх до самоідентифікації, бо ж ми таки українці, чорт би нас іноді побрав!
Фільм, де життя грає зі смертю, а смерть видається не такою страшною у порівнянні зі зрадою.
Фільм, де говорять в очі про те, що ховають подалі в архівах ті, кому не довелося чути навіть звуків куль.
Фільм про кохання і війну, кохання на війні і навіть кохання з війною (“Я же ради искусства!”).
Фільм, що змусить плакати і тебе, якщо душа не встигла вкритися струпом.
Ось як про цей фільм відгукнулася Марина Степанівна на своїй сторінці “Фейсбуці”:
“Класний фільм, але на нього ніхто не йде. Мабуть, знімуть з прокату”, – саме за такими відгуками я вперше почула про «Позивний “Бандерас”». Воно, звісно, важко відірватися від теплих компів, заплатити “непідйомну” ціну (50 грн.) і піти в кінотеатр замість нарікати, шо “нічого не робиться” й “пропало фсьо”.
Але завдяки розумінню рідного деканату й підтримці моїх любих студентів ми зробили це. І нітрохи не пошкодували.
Так, фільм важкий, так, він відображає тільки дещицю того болю, який був і є в Україні насправді, але він тримає від першої і до останньої секунди. І, як не парадоксально, він – напрочуд світлий, життєствердний і об’єднуючий.
Чудова гра акторів: моментально закохує в себе головний герой (актор Олег Шульга, кажуть, і сам воював на фронті, – впевнена, ТАКУ роль не має права грати абихто!), зачаровує “Індіанець”, до сліз зворушує “Колян”… До останнього моменту ми не підозрюємо, хто виявиться “Ходоком”. Вражають батальні сцени, музика від “Без обмежень” і неймовірно красиві пейзажі (зйомки проводились і на Херсонщині: впізнала Олешківські піски). Дуже актуальна й тема: наслідки “промивання мізків” у “мирного населення”.
Це ми сфотографувалися перед сеансом. Виходили з кінозалу вже червоні й заплакані. Але все одно щасливі.
Українське Кіно – є. Тепер ще б виховати Українського Глядача.
Поспішайте, ви ще встигаєте ним стати: «Позивний “Бандерас”» ще в прокаті!”
Дякуємо й магістрантам, які на прохання Марини Степанівни також долучилися до перегляду. (Соромно сказати, але якби не наш студентсько-“кураторська” ватага, у залі б сиділо тільки двоє людей).
Величезна дяка Павленко Марині Степанівні за любов до кінематографу та Батьківщини.
А шановному деканату, зокрема Гонці Ірині Семенівні, – за розуміння.
Двадцять третя група любить вас за те, що не дозволяєте нашим душам втрачати почуття патріотизму, і не тільки!
