Спогади про студентські роки…

Студентські роки – це час кохати, знаходити друзів, відкривати для себе світ професійних знань, умінь та навичок. Усе найкраще поєднується в цьому часі, тому і згадуєш його потім з такою теплотою.

Для багатьох дівчат і хлопців ця прекрасна пора пов’язана з філологічним факультетом Уманського педагогічного університету імені Павла Тичини. Для декого з ним пов’язане все життя… І це не лише їхня особиста історія – це ще й історія факультету!

 

Пропонуємо поринути у чудові спогади під назвою  «Місця щасливих людей!» разом із нашими випускницями Іриною Большаковою та Анною Денисюк.

Де знаходяться місця щасливих людей? Жоден GPS-навігатор не прокладе туди маршрут, це можуть зробити тільки спогади, бо вони є вікном у минуле і водночас дверима у майбутнє. Саме спогади відкривають перед кожним панораму яскравих пережитих моментів, коло людей, які стали дорогими, і спогади прокладають стежку у нове життя.

Людей, яким можна сказати «А пам’ятаєш?», небагато, вони є особливими для кожного і називаються друзями. Такими стали і ми одне для одного, навчаючись в УДПУ. Протягом студентських років ми ділили все на двох: ручку, конспект, подушку, хот-дог, стипендію, тому і розповідь про ці роки пишемо одну.

Почалася ця історія тривалістю в 5 років тоді, коли новий корпус УДПУ ще не мав воріт. У день подання документів (а волею долі ми вступали разом) Умань зустріло нас зливою, навколо все було сірим і непримітним. Тоді й подумати не могли, що це місто і цей заклад стануть для нас місцем щасливих людей.

Нас одразу поглинуло у вир подій: перші лекції, які, здавалось, тривали вічно, знайомства з одногрупниками, викладачами, яких ми називали «вчителі», перші конспекти статей, які переписували повністю, вечори в «Софіївці», і нарешті, презентація І курсу. Саме успішний дебют першокурсників дав нам зрозуміти, як ми хочемо провести своє студентське життя.

Незвіданим об’єктом у перший рік навчання був для нас гуртожиток. Ми лише чули про посиденьки на кухні з гітарою, вечерю з однієї сковорідки, здавалось, що гуртожиток ніколи не спить. Нам кортіло відчути на собі всі тонкощі цього місця, тому просили поселити туди. Атмосфера у цих місцях дійсно особлива, дуже швидко велика кількість незнайомих донедавна людей стала дружною компанією. У гуртожитку ми засвоїли прості істини: немає понять «твоє/моє», економ воду в ду′ші, не залишай їжу без нагляду, сон – це не головне, поділись «передачею» з дому з тим, хто допоміг підняти на поверх, на запитання вахтера відповідай чітко: «Не бачив такого! Не чув! Не знаю!»

Усіх яскравих і смішних моментів неможливо перелічити, та деякі з них закарбувалися в пам’яті назавжди.

 

Студенти святкують День міста гучно та весело. Зранку представники кожного факультету горланять один поперед одного свої кричалки з такою гучністю, що жоден мікрофон не зрівняється з ними.

Після активно проведеного року в гуртожитку хотілося ще більше урізноманітнити своє студжиття. Така нагода випала, коли вперше на факультеті ввели посади студентських кураторів. Ми з усім запалом і відповідальністю взялися виконувати ці ролі. Нам хотілося відкрити першокурсникам цікавий світ студента, допомогти подолати перші труднощі, підтримати, пояснити, порадити. І головне, нам це вдавалося. Ми швидко знайшли спільну мову, зруйнували стереотипи про взаємини старших курсів із меншими, розділили перші успіхи й невдачі. Найбільшою нагородою для нас були слова вдячності й захоплення.

Четвертий курс почався з приємної несподіванки – на посади голови студентської ради і заступника обрано нас. Ми й досі вдячні, що обіймали ці посади 2 строки. Найбільше хотілося увиразнити студжиття факультету. Почали зміни з першокурсників: традицію студкураторства продовжили і вигадали нове – квест-посвяту, яка існує і до сьогодні. Перший успіх подарував наснагу до подальшої роботи та впевненість у своїх силах.

Наступним етапом була презентація першокурсників, у якій хотіли змінити все, а найбільше – формат. Студентам здавалося, що це свято втратило свою урочистість, бо сценарій був шаблоном, який лунав із року в рік. Ідей було безліч, але привабив оксиморон – поєднання української філології із морськими пригодами. Під час підготовки руйнувалися стереотипи про монотонність концерту: ведучих одягли у тільники, кафедру перетворили на штурвал, старшокурсники перестали бути пасивними глядачами, а виступали поруч із першим курсом, солодкі подарунки оформили у справжні піратські скрині. Після схвальних відгуків представників інших факультетів стало зрозуміло, що свята мають бути неординарними, не схожими на попередні.

Разом з усіма концертами і заходами згадуються перші поїздки нашого факультету до дитячого будинку. Ідею відвідати дітей, яким у житті пощастило менше, перейнялися і студенти, і викладачі. Вдалося досить швидко зібрати подарунки та підготувати святкову програму. Коли ми вперше їхали до школи-інтернату для дітей з особливими потребами, то дуже хвилювалися. Після виступу ми отримали свою найголовнішу нагороду – привітні усмішки і теплий прийом вихованців закладу. Приємно усвідомлювати, що покладена нами традиція існує і зараз.

За два роки нашої роботи у студентській раді ми провели чимало різноманітних заходів, та, мабуть, найбільш тріумфальним був флешмоб «І тільки разом ми все зможемо», підготовлений для фестивалю педмайстерності. Варто згадати імена авторів цієї пісні, яка не залишила байдужим жодного слухача. Творцем слів куплету є Віктор Міняйло, а приспіву – Тетяна Хлівна та Оксана Лимар. До глибокої змістом пісні підготували потужний номер, після якого зал встав і вибухнув криками «Браво!», відео виступу набрало тисячі переглядів, а текст і фонограму пісні просили ще довго люди з різних областей нашої країни.

Університет подарував можливість ставати учасником різних форумів студентського самоврядування, де молоді активні люди можуть ділитися досвідом, ідеями, розробками. Подорожуючи вищими навчальними закладами України, ми кожного разу робили висновок, що УДПУ – один із найкращих, тому хотілося показати нашу альма-матер іншим. Ми довго над цим працювали: розробляли програму для учасників форуму, вирішували і матеріальні, і організаційні проблеми, налагоджували співпрацю із всеукраїнськими об’єднаннями студентської громади – і нам вдалося. Гості нашого університету були вражені матеріально-технічною базою, ошатними аудиторіями, рівнем організації форуму, та й взагалі відкрили для себе цей заклад і місто. Це було великим досягненням не лише тодішньої студентської ради, але й колективу університету загалом.

Найулюбленішим місцем відпочинку студентів був Садочок за дев’ятиповерховим гуртожитком. Гуляли там усі, а прибирати взялася тільки українська філологія, яку тоді не зупинив ні дощ, ні тонни бруду. Ми винесли звідти понад 60 пакетів сміття, цим вчинком пишаємося до цих пір.

Студентські роки, проведені в УДПУ, подарували нам досвід роботи організаторів, аніматорів, педагогів, сценаристів, режисерів, науковців, артистів, адвокатів, декораторів, тобто ми приміряли безліч професій. Це підготувало нас до дорослого життя. На запитання «звідки це знаєш? звідки вмієш» ми завжди відповідаємо: «Студент УДПУ може все!»

Довідково.

Ірина Большакова в студентські роки була студентським деканом факультету української філології (2013-2015); головою культурно-масового сектору університету (2013-2014); заступником студентського ректора (2014-2015). Після закінчення університету і наразі працює вчителькою української мови і літератури, є керівником гуртка «Радіотеатр» у ліцеї «Білоцерківський колегіум» Білоцерківської міської ради Київської області.

Анна Денисюк у студентські роки була заступницею студентського декана факультету української філології (2013-2015); володарка титулу «Міс факультету української філології – 2013». Працювала вихователем у навчально реабілітаційному центрі в м. Одеса. Зараз у декретній відпустці.

Любі наші філологи, на факультеті започаткована діяльність Асоціації випускників, що дає можливість відтворити літопис філологічного, зберегти і зробити її доступною для кожного.

Звертаємося до всіх випускників з проханням заповнити анкету і цим самим доєднатися до Асоціації факультету української філології. Чекаємо кожного з вас та безмежно вдячні за співпрацю!