Поділитися новиною
Високохудожні літературні твори впродовж вікової історії людства завжди впливали на розум і почуття людини, формували її особистість. І в наш такий непростий час роль мистецтва в житті суспільства, у вихованні підростаючого покоління не можна недооцінювати. Навіть у вік комп’ютеризації художня література має залишатися головним джерелом духовного зростання молоді. Сучасна школа передбачає у всій повноті і яскравості використовувати багатство художньої літератури для виховання дітей.
Сила впливу художньої літератури особливо велика в ранньому віці. У період, коли характери, переконання, смаки дітей ще тільки формуються, талановита книга може залишити в юному серці слід на все життя. Саме в дитячому та юнацькому середовищі навчальна і виховна місія художнього слова справді незамінна, і література (навіть іноді окрема книга) стає буквально вирішальною силою, наставляє і спрямовує молодого читача на життєву дорогу.
Але щоб відчувати вплив художнього слова, треба любити книги і багато читати. І саме від учителя-філолога залежить, чи зустрінеться дитина в період шкільного життя з тими постатями ровесників, які захоплять своїми вчинками, поглядами, поведінкою, одне слово, здійснять такий чудодійний вплив, що «раз добром зігріте серце вік не прохолоне» (Т. Шевченко).
Від естетичної грамотності вчителя, від його бажання і вміння розуміти і тлумачити дитячу літературу як мистецтво залежить підвищення її впливу на гармонійний розвиток, на духовну культуру особистості школяра.
Учителю більше, ніж професійному критикові, необхідно навчитися бачити, яким чином, завдяки яким особливостям літератури здійснюється виховання особистості. У системі виховання підростаючого покоління важливу роль відіграє дитяча література як складова і невід’ємна частина загальної літератури.
Літературні твори, написані спеціально для юних читачів, твори, які ввійшли в коло дитячого читання із народнопоетичної творчості, а також із літератури для дорослих, складають дитячу літературу.
З давніх пір літературні критики і педагоги ведуть суперечку про те, якою повинна бути дитяча книга, чи повинні письменники створювати книги спеціально для дітей, чи треба відбирати для дитячого читання кращі твори літератури, яка адресована дорослим. І сьогодні побутує думка, що улюбленими книгами дітей стали твори, призначені зовсім не для дитячого читання. При цьому, як правило, називаються «Дон-Кіхот», «Пригоди барона Мюнхгаузена», «Робінзон Крузо», «Мандри Гулівера» та деякі інші, на яких виховувалося не одне покоління школярів.
І це правда, твори ці писалися для дорослих, але за своїм змістом, за манерою викладу, за авторським баченням проблем вони багатьма своїми сторінками цілком придатні й для дітей. Але не слід також забувати, що до дітей кожна з цих книг прийшла в дещо зміненому вигляді. Стилістично ці „дорослі” книги перероблялися відповідно до дитячого сприйняття. Усе це зайвий раз підтверджує, а не заперечує думку про необхідність спеціальної літератури для дітей і юнацтва.
З давніх пір дитячу літературу розглядали як важливий засіб навчання і виховання. Вперше теоретичне обґрунтування необхідності створення дитячої літератури дав видатний чеський педагог Ян Амос Коменський у книзі «Велика дидактика»
Спочатку дитяча література ототожнювалася з навчальною (підручниками). Не зразу відбувся процес перетворення її на самостійну галузь мистецтва, поступово осмислювалися її органічні зв’язки з усією художньою літературою. Але як тільки дитяча книжка відокремилася від підручника (кін. 18 – поч. 19ст.), з’являються перші спроби її наукового дослідження, визначення специфічних особливостей, що випливають з освітньо-виховних завдань.
Оскільки дитяча література є мистецтвом слова, то їй властиві ті якості, які характерні для всієї художньої літератури. У дитячій літературі розвиваються ті самі роди, види і жанри художніх творів, що й у всій літературі. Дитяча література піднімає ті ж проблеми, що і вся художня література, хоча у висвітленні їх є свої особливості. Вона зазнає впливу тих самих історичних умов і живиться з тих самих джерел. З однаково високими критеріями підходимо до оцінки художнього рівня твору незалежно від того, кому він адресований – дорослому чи дитині. Героям і дитячої, і дорослої літератури властива складна духовна структура, письменники виявляють посилений інтерес до їхнього внутрішнього світу і психології.
Та разом з тим дитяча література має свої особливості, за які її називають «великою державою» із суверенними правами й законами.
По-перше, література для дітей виникла в процесі навчання і виховання, тобто на її розвиток мали вплив педагогічні ідеї. Вона створюється на науково- педагогічній основі, пов’язана з педагогікою і психологією дитини.
По-друге, дитяча література має свого читача, з іншим рівнем знань, з іншим життєвим досвідом, з іншими інтересами і літературними смаками, ніж у дорослої людини.
Головна риса власне дитячої літератури – органічне злиття мистецтва і педагогіки. Але слід пам’ятати, що дитяча література не різновидність дидактичних прийомів. Це своєрідний вид мистецтва слова, що ставить своїм завданням усією системою образів впливати на виховання підростаючого покоління.
Отже, художня література для дорослих створюється без урахування віку читачів. Дорослий читач – це переважно людина зі сформованим світоглядом, характером, смаком. А дитяча література адресується читачам, які невпинно ростуть, змінюються, формуються, набувають знань, досвіду. Таким чином, специфіка дитячої літератури в тому, що тут враховуються вікові особливості читачів.
Щоб успішно керувати педагогічним процесом, учитель повинен враховувати можливості дітей, знати закономірності сприймання ними художньої літератури. Сприймання художнього твору зумовлюється наявністю у читача відповідного життєвого досвіду, воно залежить від його інтересів, від його психічного стану, а також від вікових особливостей дітей.
Підготувала Людмила Новаківська
" data-title="СВІТ ДИТЯЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ">СВІТ ДИТЯЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Студенти першого (бакалаврського) рівня вищої освіти за спеціальністю 014.01 Середня освіта (Українська мова і література) вивчають дисципліну «Дитяча література». Поринемо у світ літератури і, зокрема, дитячої.
Високохудожні літературні твори впродовж вікової історії людства завжди впливали на розум і почуття людини, формували її особистість. І в наш такий непростий час роль мистецтва в житті суспільства, у вихованні підростаючого покоління не можна недооцінювати. Навіть у вік комп’ютеризації художня література має залишатися головним джерелом духовного зростання молоді. Сучасна школа передбачає у всій повноті і яскравості використовувати багатство художньої літератури для виховання дітей.
Сила впливу художньої літератури особливо велика в ранньому віці. У період, коли характери, переконання, смаки дітей ще тільки формуються, талановита книга може залишити в юному серці слід на все життя. Саме в дитячому та юнацькому середовищі навчальна і виховна місія художнього слова справді незамінна, і література (навіть іноді окрема книга) стає буквально вирішальною силою, наставляє і спрямовує молодого читача на життєву дорогу.
Але щоб відчувати вплив художнього слова, треба любити книги і багато читати. І саме від учителя-філолога залежить, чи зустрінеться дитина в період шкільного життя з тими постатями ровесників, які захоплять своїми вчинками, поглядами, поведінкою, одне слово, здійснять такий чудодійний вплив, що «раз добром зігріте серце вік не прохолоне» (Т. Шевченко).
Від естетичної грамотності вчителя, від його бажання і вміння розуміти і тлумачити дитячу літературу як мистецтво залежить підвищення її впливу на гармонійний розвиток, на духовну культуру особистості школяра.
Учителю більше, ніж професійному критикові, необхідно навчитися бачити, яким чином, завдяки яким особливостям літератури здійснюється виховання особистості. У системі виховання підростаючого покоління важливу роль відіграє дитяча література як складова і невід’ємна частина загальної літератури.
Літературні твори, написані спеціально для юних читачів, твори, які ввійшли в коло дитячого читання із народнопоетичної творчості, а також із літератури для дорослих, складають дитячу літературу.
З давніх пір літературні критики і педагоги ведуть суперечку про те, якою повинна бути дитяча книга, чи повинні письменники створювати книги спеціально для дітей, чи треба відбирати для дитячого читання кращі твори літератури, яка адресована дорослим. І сьогодні побутує думка, що улюбленими книгами дітей стали твори, призначені зовсім не для дитячого читання. При цьому, як правило, називаються «Дон-Кіхот», «Пригоди барона Мюнхгаузена», «Робінзон Крузо», «Мандри Гулівера» та деякі інші, на яких виховувалося не одне покоління школярів.
І це правда, твори ці писалися для дорослих, але за своїм змістом, за манерою викладу, за авторським баченням проблем вони багатьма своїми сторінками цілком придатні й для дітей. Але не слід також забувати, що до дітей кожна з цих книг прийшла в дещо зміненому вигляді. Стилістично ці „дорослі” книги перероблялися відповідно до дитячого сприйняття. Усе це зайвий раз підтверджує, а не заперечує думку про необхідність спеціальної літератури для дітей і юнацтва.
З давніх пір дитячу літературу розглядали як важливий засіб навчання і виховання. Вперше теоретичне обґрунтування необхідності створення дитячої літератури дав видатний чеський педагог Ян Амос Коменський у книзі «Велика дидактика»
Спочатку дитяча література ототожнювалася з навчальною (підручниками). Не зразу відбувся процес перетворення її на самостійну галузь мистецтва, поступово осмислювалися її органічні зв’язки з усією художньою літературою. Але як тільки дитяча книжка відокремилася від підручника (кін. 18 – поч. 19ст.), з’являються перші спроби її наукового дослідження, визначення специфічних особливостей, що випливають з освітньо-виховних завдань.
Оскільки дитяча література є мистецтвом слова, то їй властиві ті якості, які характерні для всієї художньої літератури. У дитячій літературі розвиваються ті самі роди, види і жанри художніх творів, що й у всій літературі. Дитяча література піднімає ті ж проблеми, що і вся художня література, хоча у висвітленні їх є свої особливості. Вона зазнає впливу тих самих історичних умов і живиться з тих самих джерел. З однаково високими критеріями підходимо до оцінки художнього рівня твору незалежно від того, кому він адресований – дорослому чи дитині. Героям і дитячої, і дорослої літератури властива складна духовна структура, письменники виявляють посилений інтерес до їхнього внутрішнього світу і психології.
Та разом з тим дитяча література має свої особливості, за які її називають «великою державою» із суверенними правами й законами.
По-перше, література для дітей виникла в процесі навчання і виховання, тобто на її розвиток мали вплив педагогічні ідеї. Вона створюється на науково- педагогічній основі, пов’язана з педагогікою і психологією дитини.
По-друге, дитяча література має свого читача, з іншим рівнем знань, з іншим життєвим досвідом, з іншими інтересами і літературними смаками, ніж у дорослої людини.
Головна риса власне дитячої літератури – органічне злиття мистецтва і педагогіки. Але слід пам’ятати, що дитяча література не різновидність дидактичних прийомів. Це своєрідний вид мистецтва слова, що ставить своїм завданням усією системою образів впливати на виховання підростаючого покоління.
Отже, художня література для дорослих створюється без урахування віку читачів. Дорослий читач – це переважно людина зі сформованим світоглядом, характером, смаком. А дитяча література адресується читачам, які невпинно ростуть, змінюються, формуються, набувають знань, досвіду. Таким чином, специфіка дитячої літератури в тому, що тут враховуються вікові особливості читачів.
Щоб успішно керувати педагогічним процесом, учитель повинен враховувати можливості дітей, знати закономірності сприймання ними художньої літератури. Сприймання художнього твору зумовлюється наявністю у читача відповідного життєвого досвіду, воно залежить від його інтересів, від його психічного стану, а також від вікових особливостей дітей.
Підготувала Людмила Новаківська
Переглядів 85
