Поділитися новиною
Він вів із Шевченком своєрідний діалог-пошук істини, вважав його українським Месією, пророком Єремією на фоні «славних прадідів великих правнуків поганих», сприймав життя поета, як подвиг, а «Кобзар» підносив як національну святиню, уселюдський скарб. Роман Рахманний вітав пропагування Шевченкової світової величі, піднесення його реального значення українською громадою в екзилі («Як відкрити світові Україну?»). Ще у 1982 році він на канві Шевченкових творів розкрив прихований замір «нових Батиїв» перетворити Україну в дике поле, що його Московщина винайме татарам чи німцям «на пашу». У статті «Ми – українці Шевченкового роду» Р. Рахманний розвінчує «доброзичливців», звинувачує колонізаторів у грабіжництві: «Москалики, що заздріли, то все одчухрали».
Знаковою є і стаття «Крим – брама до волі чи до неволі?». Ще в радянський час Роман Рахманний сприймав створення автономної республіки в Криму як створення потенційної небезпеки для України. У статті він закликав не сподіватися на «союзників», по-козацьки захищати Батьківщину, не віддавати своєї території нащадкам історичних ворогів.
Звучання Шевченка ми чуємо і в статті «Коли ще звірі знали українську мову». Р. Рахманний говорить про значення для українських поселенців за океаном Кобзаревої поезії-пісні. «Кобзар» для краян на чужині був Новим Заповітом, творчістю, що «Без каменю, без золота, Без хитрої мови, а голосна І правдива, як Господа слово». Сам же Шевченко свідомо ставив своє слово на сторожі коло нащадків , «отих рабів малих німих».
Слово-зброя Шевченка ставала словом-зброєю Романа Рахманного і залишається духовною зброєю і в наш час.
На завершення розмови про вплив ідей і художнього слова Т. Г. Шевченка на творчість Романа Рахманного Віктор Заленський виконав «Баладу про українську пісню», пісню–воїна, яка разом із бійцями воювала на фронті.
" data-title="Т. Г. Шевченко крізь призму сприйняття Романа Олійника-Рахманного">Т. Г. Шевченко крізь призму сприйняття Романа Олійника-Рахманного
Роман Олійник-Рахманний – один із найвидатніших українських публіцистів та есеїстів, лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка, доктор філософії Монреальського університету – протягом усього свого життя звертався до творчості Кобзаря, потрактувавши її як «фундамент ідеології та програми всього народовладного українського визвольного націоналізму».
Він вів із Шевченком своєрідний діалог-пошук істини, вважав його українським Месією, пророком Єремією на фоні «славних прадідів великих правнуків поганих», сприймав життя поета, як подвиг, а «Кобзар» підносив як національну святиню, уселюдський скарб. Роман Рахманний вітав пропагування Шевченкової світової величі, піднесення його реального значення українською громадою в екзилі («Як відкрити світові Україну?»). Ще у 1982 році він на канві Шевченкових творів розкрив прихований замір «нових Батиїв» перетворити Україну в дике поле, що його Московщина винайме татарам чи німцям «на пашу». У статті «Ми – українці Шевченкового роду» Р. Рахманний розвінчує «доброзичливців», звинувачує колонізаторів у грабіжництві: «Москалики, що заздріли, то все одчухрали».
Знаковою є і стаття «Крим – брама до волі чи до неволі?». Ще в радянський час Роман Рахманний сприймав створення автономної республіки в Криму як створення потенційної небезпеки для України. У статті він закликав не сподіватися на «союзників», по-козацьки захищати Батьківщину, не віддавати своєї території нащадкам історичних ворогів.
Звучання Шевченка ми чуємо і в статті «Коли ще звірі знали українську мову». Р. Рахманний говорить про значення для українських поселенців за океаном Кобзаревої поезії-пісні. «Кобзар» для краян на чужині був Новим Заповітом, творчістю, що «Без каменю, без золота, Без хитрої мови, а голосна І правдива, як Господа слово». Сам же Шевченко свідомо ставив своє слово на сторожі коло нащадків , «отих рабів малих німих».
Слово-зброя Шевченка ставала словом-зброєю Романа Рахманного і залишається духовною зброєю і в наш час.
На завершення розмови про вплив ідей і художнього слова Т. Г. Шевченка на творчість Романа Рахманного Віктор Заленський виконав «Баладу про українську пісню», пісню–воїна, яка разом із бійцями воювала на фронті.
Переглядів 126
