Дякую, ваше повідомлення відправлено!

Виникла помилка. Спробуйте ще раз!

Зв`язок з адміністратором


    Скринька довіри


      Факультет філології та журналістики

      Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

      Друк Друк
      Поділитися новиною

      Дар’я Петриченко читала свій вірш про сучасну війну, і знов розгорнулись дискусії, чи варто писати на такі складні речі, якщо вживати лиш загальноприйняті, а не власні вислови й образи. Зрештою, можливо, навіть до словосполучення «стара мати» (чому мати – неодмінно стара?) сьогодні варто підходити обережніше, намагаючись уникнути шаблонів.

      Дар’я Данилко виступала зі своїм текстом на засіданні літоб’єднання вперше, і слухачі тепло прийняли її спроби.

      Сергій Мовчан пройняв своєю енергетичною любовною поезією, а також зізнався, чому в його віршах так багато Києва, хоч він насправді дуже рідко буває у столиці.

      На жаль, не змогла прийти на засідання Віка Капуловська, але завдяки своїм вірним друзям вона знову була «присутня»: Артем Гончарук і Настя Кириленко продекламували її найновіший текст.

      Ще Настя Кириленко розповіла, що написала оповідання на кримську тематику (а тема ця їй близька й болюча, адже там залишилась її бабуся) і навіть надіслала його на конкурс «Кримський інжир». Прочитала також з нього найдраматичніший уривок.

      Артем Гончарук, хоч у Криму ні разу не бував, теж «за компанію» спробував написати вірш про Крим і надіслати на цей самий конкурс. Як відзначила керівник літоб’єднання Марина Степанівна Павленко, йому дивовижно вдалося передати саме кримський колорит.

      Нижче подаємо цей вірш Артема Гончарука й вірш Віки Капуловської, щоб і ті, хто не зміг прийти цього разу, змогли відчути душевність і поетичність нашого засідання.

      Кримський сон…

      Вітер гуляє на кримськім просторі

      Свіжістю… Легко й беззвучно кружля.

      Чи в горизонт десь штовхається море?

      Чи то водою хлюпоче зоря?

      Пам’ять луною звучить перевалом.

      Погляд зведу на безкраї моря.

      Там, унизу, десь гуляє причалом

      Ніжна і люба кохана моя.

      Мужність із ніжністю разом навіки,

      В сутінках ночі засяють вогні…

      Світло засліплює… Мружу повіки…

      О, милий Криме, знов снишся мені!..

      (Артем Гоначрук)

      ***

      Ти не пам’ятаєш, чому саме я,

      Чому не хтось інший від тебе довіру приймає.

      Просто придумай мені ім’я,

      Просто пиши, коли поруч нікого немає.

      Просто пиши, як гордість зламає

      Кригу в душі чи у мозку – то не важливо.

      Пам’ять записує в серце й тримає

      Цінних людей; і скажи, ну хіба це не диво?

      (Віка Капуловська)

       

       

      " data-title="У затишку метафор">

      У затишку метафор

      Чергове засідання університетського літоб’єднання імені Миколи Бажана минуло в дуже милій і творчій атмосфері. Як завжди, ділились найновішими творами.

      «А цьому віршеві всього лише 5 годин», – сказав Артем Гончарук і прочитав чудову поезію про «осінню простоту», в якій листки «кружляли, наче махаони».

      Наталя Кучеренко прочитала дещо «старше», ніж «5-годинний» вірш, але вразила й зачарувала всіх, як завжди.

      Дар’я Петриченко читала свій вірш про сучасну війну, і знов розгорнулись дискусії, чи варто писати на такі складні речі, якщо вживати лиш загальноприйняті, а не власні вислови й образи. Зрештою, можливо, навіть до словосполучення «стара мати» (чому мати – неодмінно стара?) сьогодні варто підходити обережніше, намагаючись уникнути шаблонів.

      Дар’я Данилко виступала зі своїм текстом на засіданні літоб’єднання вперше, і слухачі тепло прийняли її спроби.

      Сергій Мовчан пройняв своєю енергетичною любовною поезією, а також зізнався, чому в його віршах так багато Києва, хоч він насправді дуже рідко буває у столиці.

      На жаль, не змогла прийти на засідання Віка Капуловська, але завдяки своїм вірним друзям вона знову була «присутня»: Артем Гончарук і Настя Кириленко продекламували її найновіший текст.

      Ще Настя Кириленко розповіла, що написала оповідання на кримську тематику (а тема ця їй близька й болюча, адже там залишилась її бабуся) і навіть надіслала його на конкурс «Кримський інжир». Прочитала також з нього найдраматичніший уривок.

      Артем Гончарук, хоч у Криму ні разу не бував, теж «за компанію» спробував написати вірш про Крим і надіслати на цей самий конкурс. Як відзначила керівник літоб’єднання Марина Степанівна Павленко, йому дивовижно вдалося передати саме кримський колорит.

      Нижче подаємо цей вірш Артема Гончарука й вірш Віки Капуловської, щоб і ті, хто не зміг прийти цього разу, змогли відчути душевність і поетичність нашого засідання.

      Кримський сон…

      Вітер гуляє на кримськім просторі

      Свіжістю… Легко й беззвучно кружля.

      Чи в горизонт десь штовхається море?

      Чи то водою хлюпоче зоря?

      Пам’ять луною звучить перевалом.

      Погляд зведу на безкраї моря.

      Там, унизу, десь гуляє причалом

      Ніжна і люба кохана моя.

      Мужність із ніжністю разом навіки,

      В сутінках ночі засяють вогні…

      Світло засліплює… Мружу повіки…

      О, милий Криме, знов снишся мені!..

      (Артем Гоначрук)

      ***

      Ти не пам’ятаєш, чому саме я,

      Чому не хтось інший від тебе довіру приймає.

      Просто придумай мені ім’я,

      Просто пиши, коли поруч нікого немає.

      Просто пиши, як гордість зламає

      Кригу в душі чи у мозку – то не важливо.

      Пам’ять записує в серце й тримає

      Цінних людей; і скажи, ну хіба це не диво?

      (Віка Капуловська)

       

       

      20.11.2019

      Переглядів 136