Урочистості з нагоди 205 річниці від дня народження Тараса Григоровича Шевченка

Тарас Шевченко!

Досить було однієї людини, щоб урятувати цілу націю…

Остап Вишня

Тарас Григорович Шевченко – це символ українського народу, його душі, гідності та духу.  Його творчість становить неоціненну спадщину всього українства, а рядки його поезій, засіяні пророчим зерном, завжди  є незамінним інструментарієм для Філолога.

Щороку Шевченківські дні на факультеті української філології проходять з особливим душевним трепетом, духовно-інтелектуальним піднесенням.

14 березня 2019 року студенти факультету української філології під керівництвом заступника декана з виховної роботи організували і провели урочистий захід з нагоди 205-ї річниці від дня народження Тараса Григоровича Шевченка.

Як у калейдоскопі, промайнули перед глядачами сторінки багатогранного життя видатного поета: дитинство, перебування в Петербурзі, роки заслання…

Доля переслідувала поета в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі в іржу, ані його любові до всього земного в ненависть та погорду. Щирість та дитячу наївність маленького Тараса, його віру у світле майбутнє інсценізували Віктор Козаренко (студент 12 групи) та Інна Сивак  (студентка 23 групи).

У творчому єстві Тараса кипіла жага до пізнання всього довколишнього світу, він марив далекими та незвіданими краями, линув туди у мріях, кожного разу проводжаючи захід сонця… Саме таку нестримну душу Шевченка студенти Катерина Вергізова (14 група), Ангеліна Цілієвська  (12 група), Інна Сивак  (23 група), Віктор Козаренко  та Ігор Ніколіч  (157м група) майстерно представили під час інсценізації оповідання С. Васильченка «Залізні стовпи».

Тут, серед розкішної природи рідного селища, юний, але сповнений амбіцій Тарас переживатиме чисті та відверті почуття першого кохання, яке закарбується в серці митця та відобразиться у вірші «Ми вкупочці колись росли…».  Закоханих у життя Тараса та Оксану зобразили Лілія Вдовиченко  (студентка 12 групи)  та Віктор Козаренко.

Чи за щасливим випадком, чи за велінням долі Тарас Шевченко поступово здобуде все, до чого прагнув, про що мріяв. Але любов до рідної землі, безмежних просторів Неньки-України, до людей ніколи не покидатиме душі поета: на чужині йому снитиметься Батьківщина, а перед очима поставатимуть прекрасні пейзажі. Він боротиметься проти соціального і національного гноблення українського народу силою слова… Цю нескориму силу передавали слухачам наші читці-першокурсники: Анастасія Кашоїд (поезія «І досі сниться…»), Катерина Вергізова (поезія «Зоре моя вечірня…» ), Ангеліна Цілієвська  (уривок з поеми «Сон»), Вікторія Заячковська  (вірш « Розрита могила»), Вікторія Бучак (уривок з балади «Наймичка»).

Однак, найкращий та найцінніший скарб доля дала Шевченкові лише по смерті – невмирущу славу і радість, яку в мільйонів людських сердець усе наново збуджуватимуть його твори. У наш час рядки його віршів покладені на музику. У виконанні Віталіни Козаченко (студентки 21 групи) пролунала пісня «Бандуристе, орле сизий», а в дуеті з Євгеном Гуменюком (студентом історичного факультету) зазвучали по-новому пісні «Тополя » та «Сонце заходить…».

Ведучі свята Діана Кодриш (студентка 23 групи) та Назар Сєтраков  (студент 14 групи) наголосили, що творчість Тараса Григоровича Шевченка буде жити доти, доки його слово лунатиме з уст народу, а декан факультету української філології  Валентина Олександрівна Коваль побажала усім присутнім  наснаги, щоб гідно нести у світи мову Кобзаря!