Дякую, ваше повідомлення відправлено!

Виникла помилка. Спробуйте ще раз!

Зв`язок з адміністратором


    Скринька довіри


      Факультет філології та журналістики

      Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

      Друк Друк
      Поділитися новиною
      Оксана Музиченко

       

      Авторка Аліна Гончар – талановита й плідна поетка, учасниця літоб’єднання імені Миколи Бажана Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (й випускниця цього ж університету). Свою збірку вона готувала довго, дбайливо, наполегливо і дуже виважено (з допомогою упорядниці книжки й авторки передмови до неї, керівниці університетського літературного літоб’єднання, членкині Національної спілки письменників України, доцентки кафедри української літератури, українознавства та методик їх навчання Марини Павленко). Малюнки та обкладинку для книжки не менш дбайливо намалювала художниця Оксана Музиченко.

      Оксана Музиченко

      Оксана Музиченко

      Процитуємо трошки передмови: «В цій книжечці взагалі дуже багато всього. Тут і щемка туга за Татом чи то пак його тотальна відсутність. І болючі роздуми про коханого, який просто зник, лишивши Аліну одну з донечкою (ні, не одну: вони з донечкою УДВОХ, а отже, вони сильні і їм все вдасться!).

      …І внутрішня боротьба, і відчай, і моторошність, і страх (в тім числі й пов’язаний з нинішньою російською агресією, куди від цього подітись?). І – надія, попри все.

      А потім знову страх… Переданий так майстерно, що аж у читача на шкірі проступають «сироти»:

      «Але кахикнув хтось за спиною – злетів, як птах,

      Умить здушило горло слиною – це знову страх…».

      Тут зневіра, а потім знову віра: «немов на милиці спирається душа».

      Тут ненависть («Це люди? – Може, помилка століть?!.»). І – любов. Любов до людей, до світу, до рідного краю:

      «Рідна батьківщино, в серці України,

      Я люблю тебе до крапельки в собі».

      Тут краса, побут, іронія, і гротеск, і гумор:

      «Принишкла тиша за вікном

      Спинився дощ.

      А я потягнусь за вином!

      І – геть вчорашній борщ!»

      А потім – знову краса. Бо таких чуттєвих пейзажних замальовок, як в Аліни Гончар, треба ще пошукати (див. розділ «Осінь-Кармеліта»).

      Краса, а потім – знову любов:

      «Тішиться квітник своїм тюльпаном,

      Як березень найпершим журавлем».

      Бо щойно процитовані рядки – що це, як не краса й не любов?

      Тож давайте тішитись разом з авторкою виходу цієї дебютної збірки, цього зворушливого тюльпана, цього найпершого журавля, цих неймовірних пелехатих дощів!»

      А ще всі кошти, виручені за книжку, Аліна віддає на допомогу ЗСУ!!!

      Дякуємо вам, Аліно, вітаємо і зичимо нових здобутків!

       

      " data-title="Вийшла друком книжка нашої випускниці!!! (З новин університетського літоб’єднання імені Миколи Бажана)">

      Вийшла друком книжка нашої випускниці!!! (З новин університетського літоб’єднання імені Миколи Бажана)

      Ура, нарешті ця книжка вийшла! «Пелехаті дощі»!Оксана Музиченко

       

      Авторка Аліна Гончар – талановита й плідна поетка, учасниця літоб’єднання імені Миколи Бажана Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (й випускниця цього ж університету). Свою збірку вона готувала довго, дбайливо, наполегливо і дуже виважено (з допомогою упорядниці книжки й авторки передмови до неї, керівниці університетського літературного літоб’єднання, членкині Національної спілки письменників України, доцентки кафедри української літератури, українознавства та методик їх навчання Марини Павленко). Малюнки та обкладинку для книжки не менш дбайливо намалювала художниця Оксана Музиченко.

      Оксана Музиченко

      Оксана Музиченко

      Процитуємо трошки передмови: «В цій книжечці взагалі дуже багато всього. Тут і щемка туга за Татом чи то пак його тотальна відсутність. І болючі роздуми про коханого, який просто зник, лишивши Аліну одну з донечкою (ні, не одну: вони з донечкою УДВОХ, а отже, вони сильні і їм все вдасться!).

      …І внутрішня боротьба, і відчай, і моторошність, і страх (в тім числі й пов’язаний з нинішньою російською агресією, куди від цього подітись?). І – надія, попри все.

      А потім знову страх… Переданий так майстерно, що аж у читача на шкірі проступають «сироти»:

      «Але кахикнув хтось за спиною – злетів, як птах,

      Умить здушило горло слиною – це знову страх…».

      Тут зневіра, а потім знову віра: «немов на милиці спирається душа».

      Тут ненависть («Це люди? – Може, помилка століть?!.»). І – любов. Любов до людей, до світу, до рідного краю:

      «Рідна батьківщино, в серці України,

      Я люблю тебе до крапельки в собі».

      Тут краса, побут, іронія, і гротеск, і гумор:

      «Принишкла тиша за вікном

      Спинився дощ.

      А я потягнусь за вином!

      І – геть вчорашній борщ!»

      А потім – знову краса. Бо таких чуттєвих пейзажних замальовок, як в Аліни Гончар, треба ще пошукати (див. розділ «Осінь-Кармеліта»).

      Краса, а потім – знову любов:

      «Тішиться квітник своїм тюльпаном,

      Як березень найпершим журавлем».

      Бо щойно процитовані рядки – що це, як не краса й не любов?

      Тож давайте тішитись разом з авторкою виходу цієї дебютної збірки, цього зворушливого тюльпана, цього найпершого журавля, цих неймовірних пелехатих дощів!»

      А ще всі кошти, виручені за книжку, Аліна віддає на допомогу ЗСУ!!!

      Дякуємо вам, Аліно, вітаємо і зичимо нових здобутків!

       

      18.09.2023

      Переглядів 108