Дякую, ваше повідомлення відправлено!

Виникла помилка. Спробуйте ще раз!

Зв`язок з адміністратором


    Скринька довіри


      Факультет філології та журналістики

      Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

      Друк Друк
      Поділитися новиною
      Основні закони спілкування

      У комунікації, як і в системі мови, діють певні зако­ни. Вони пов’язані із закономірностями процесу кому­нікації, психологічними особливостями учасників спілкування, їх соціальними ролями. Комунікативні закони нежорсткі, з плином часу можуть змінюватися, мають національну специфіку. Водночас за необхіднос­ті вони виявляються у будь-яких типах міжособистісного і масового спілкування, а тому їх можна вважати об’єктивними законами комунікації.

      Комунікативні закони — найзагальніші нежорсткі тенденції, які наявні у всіх типах групового і масового спілкування. Реалізуються вони незалежно від того, хто конкрет­но спілкується, з якою метою, в якій ситуації тощо.

      Крім комунікативних законів (загальних законів), у спілкуванні людей з участю мови діють також правила спілкування. Їх слід розрізняти, оскільки вони є вия­вом особливостей процесу комунікації, які повторюють­ся, але значною мірою залежать від конкретнріх складо­вих та умов спілкування (психологічних станів учасни­ків, конкретної ситуації, тематики тощо).

      Правила спілкування — рекомендації щодо ефективного спілку­вання, які склалися в суспільстві й віддзеркалюють комунікативні традиції певного етносу. Вони засвоюються шляхом наслідування і навчання й реалізуються в спілкуванні переважно автоматично.

      У лінгвістиці виокремлюють такі закони спілкування (правила спілкування реалізуються в межах кожного закону):

      Закон дзеркального розвитку спілкування: співбесідники у процесі спілкування імітують стиль один од­ного. Ця імітація відбувається автоматично, підсвідо­мо. Наприклад, якщо в розмові хтось раптом починає говорити пошепки, інші мимоволі звертають на це ува­гу і понижують гучність голосу.

      Закон залежності ефективності спілкування від комунікативних зусиль: ефективність спілкування прямо пропорційна комунікативним зусиллям. Тобто чим більше комунікативних зусиль затрачає адресант, тим вища ефективність його мовленнєвого впливу.

      Досвід свідчить, що коротко висловлені прохання і розпоря­дження виконують з меншим бажанням, оскільки вони сприймаються як неввічливі, агресивні.

      Закон прогресивного зростання нетерпіння слу­хачів: чим довше говорить мовець, тим неуважніші й нетерплячіші його слухачі. За даними дослідників, дру­га половина промови оратора завжди видається приб­лизно вдвічі довшою від першої, а останні десять хви­лин — утричі довшими за перші десять. Отже, ефектив­не мовлення повинне бути коротким і тривати не довше 10 хвилин.

      Закон зниження рівня інтелекту аудиторії зі збільшенням її чисельності: чим більше людей слухає промовця, тим нижчим є середній рівень інтелекту аудиторії. З огляду на це, лектору, орато­ру, проповіднику слід брати до уваги кількість слуха­чів. Найважче переконати одного слухача.

      Закон комунікативного самозбереження: людина у спілкуванні намагається зберегти досягнуту нею ко­мунікативну рівновагу. Так, нова ідея, висловлена співбесіднику, як правило, спершу ним піддається сумніву, навіть відхиляється. Згодом вона може бути схваленою.

      Закон ритму спілкування: співвідношення говорін­ня і мовчання в мовленні кожної людини — величина постійна. У кількісному вияві вона становить приблизно 1:23. Отже, людина говорить менше, ніж мовчить. Цей закон діє в житті кожної людини чітко. Звичний ритм спілкування необхідно витримувати. В іншому разі з’явиться психічний неспокій, можливі стреси, погір­шення настрою і загального стану здоров’я.

      Закон мовленнєвого самовпливу: словесне втілення ідеї або емоції формує цю ідею або емоцію у мовця. Як свідчить практика, словесне втілення певної думки дає змогу людині впевнитися в ній, остаточно утвердити її для себе.

      Закон довіри до зрозумілих висловлювань: чим простіше мовець висловлює свої думки, тим краще його розуміють і більше йому вірять. Йдеться про апеляцію до вічних і простих істин. Цей закон стосується також форми висловлення згаданих істин: вона не повинна бу­ти ускладненою.

      Закон притягування критики: чим більше людина виділяється в оточенні, тим більше про неї лихослов­лять і критикують її вчинки. Дію цього закону поясню­ють психологічно: все, що привертає увагу, стає предме­том обговорення; концентруються ж переважно на недо­ліках людей, що певним чином виділилися, з метою опустити їх до свого рівня.

      Закон самовиникнення інформації: у разі дефіциту інформації в певній групі спілкування інформація самопороджується у вигляді чуток. Раз народившись, во­ни можуть стати причиною появи інших чуток.

      Закон модифікації нестандартної комунікатив­ної поведінки учасників спілкування: якщо співбесідник у спілкуванні порушує комунікативні норми, інший співбесідник змушує його змінити комунікативну пове­дінку. Цей закон конкурує із законом віддзеркалення: перемагає один із цих законів, залежно від ситуації, осо­бистостей учасників спілкування, їхніх комунікативних ролей, статусів, психології, ментальних станів тощо.

      Закон прискореного поширення негативної інфор­мації: інформація негативного змісту має тенденцію до швидшого поширення, ніж позитивна. Дія цього закону пов’язана з підвищеною увагою людей до негативних факторів, оскільки позитивне швидко сприймають за норму і перестають обговорювати.

      Закон спотворення інформації («зіпсованого теле­фону»): будь-яка інформація, яку передають у групі спілкування, спотворюється в процесі передавання. Міра спотворення інформації прямо пропорційна кіль­кості осіб, які її передають.

      Закон емоційної афіліації («зараження»): особи, які перебувають в однаковому емоційному стані, праг­нуть об’єднатися в групу і спілкуватися один з одним. Збуджені люди створюють групи і навіть натовпи; люди в поганому настрої шукають друзів по нещастю; веселій людині хочеться спілкуватися з веселими партнерами.

      Закон мовленнєвого посилення емоцій: емоційні вигуки людини посилюють емоцію, яку ця людина пе­реживає в даний момент. Встановлено, що словесна констатація емоції посилює її в півтора-два рази. Це явище активно використовують у пропаганді, рекламі, деяких медитативних і релігійних практиках.

      Закон мовленнєвого поглинання емоцій: у разі по­слідовної вдумливої розповіді про емоцію, яку пережи­вають, вона поглинається мовленням і щезає. Висловле­не у зв’язній розповіді емоційне переживання і вислухане кимось «щезає» разом зі словами, використаними для розповіді. Слова ніби всмоктують емоцію, забира­ють її в людини. Це явище відоме як «поскаржитись ко­мусь на життя».

      Закон емоційного пригнічування логіки: перебуваю­чи в емоційному стані, людина втрачає логічність й аргументованість мовлення. Саме тому збуджену людину логікою не переконати, з нею слід спілкуватись спокій­но, не сперечаючись, демонстративно згоджуватися, потроху знижуючи рівень її збудженості, заспокоювати, щоб згодом задіяти логіку.

      Знання комунікативних законів та вміння викорис­товувати їх, а якщо необхідно — протистояти їм — важ­ливий складник комунікативної компетенції кожної осві­ченої людини.

       

      Кандидат філологічних наук,

      доцент кафедри прикладної лінгвістики

       та журналістики Лариса ЗАДОЯНА

      " data-title="ГОВОРЮ ЯК ДИХАЮ Основні закони спілкування">

      ГОВОРЮ ЯК ДИХАЮ Основні закони спілкування

      Основні закони спілкування

      У комунікації, як і в системі мови, діють певні зако­ни. Вони пов’язані із закономірностями процесу кому­нікації, психологічними особливостями учасників спілкування, їх соціальними ролями. Комунікативні закони нежорсткі, з плином часу можуть змінюватися, мають національну специфіку. Водночас за необхіднос­ті вони виявляються у будь-яких типах міжособистісного і масового спілкування, а тому їх можна вважати об’єктивними законами комунікації.

      Комунікативні закони — найзагальніші нежорсткі тенденції, які наявні у всіх типах групового і масового спілкування. Реалізуються вони незалежно від того, хто конкрет­но спілкується, з якою метою, в якій ситуації тощо.

      Крім комунікативних законів (загальних законів), у спілкуванні людей з участю мови діють також правила спілкування. Їх слід розрізняти, оскільки вони є вия­вом особливостей процесу комунікації, які повторюють­ся, але значною мірою залежать від конкретнріх складо­вих та умов спілкування (психологічних станів учасни­ків, конкретної ситуації, тематики тощо).

      Правила спілкування — рекомендації щодо ефективного спілку­вання, які склалися в суспільстві й віддзеркалюють комунікативні традиції певного етносу. Вони засвоюються шляхом наслідування і навчання й реалізуються в спілкуванні переважно автоматично.

      У лінгвістиці виокремлюють такі закони спілкування (правила спілкування реалізуються в межах кожного закону):

      Закон дзеркального розвитку спілкування: співбесідники у процесі спілкування імітують стиль один од­ного. Ця імітація відбувається автоматично, підсвідо­мо. Наприклад, якщо в розмові хтось раптом починає говорити пошепки, інші мимоволі звертають на це ува­гу і понижують гучність голосу.

      Закон залежності ефективності спілкування від комунікативних зусиль: ефективність спілкування прямо пропорційна комунікативним зусиллям. Тобто чим більше комунікативних зусиль затрачає адресант, тим вища ефективність його мовленнєвого впливу.

      Досвід свідчить, що коротко висловлені прохання і розпоря­дження виконують з меншим бажанням, оскільки вони сприймаються як неввічливі, агресивні.

      Закон прогресивного зростання нетерпіння слу­хачів: чим довше говорить мовець, тим неуважніші й нетерплячіші його слухачі. За даними дослідників, дру­га половина промови оратора завжди видається приб­лизно вдвічі довшою від першої, а останні десять хви­лин — утричі довшими за перші десять. Отже, ефектив­не мовлення повинне бути коротким і тривати не довше 10 хвилин.

      Закон зниження рівня інтелекту аудиторії зі збільшенням її чисельності: чим більше людей слухає промовця, тим нижчим є середній рівень інтелекту аудиторії. З огляду на це, лектору, орато­ру, проповіднику слід брати до уваги кількість слуха­чів. Найважче переконати одного слухача.

      Закон комунікативного самозбереження: людина у спілкуванні намагається зберегти досягнуту нею ко­мунікативну рівновагу. Так, нова ідея, висловлена співбесіднику, як правило, спершу ним піддається сумніву, навіть відхиляється. Згодом вона може бути схваленою.

      Закон ритму спілкування: співвідношення говорін­ня і мовчання в мовленні кожної людини — величина постійна. У кількісному вияві вона становить приблизно 1:23. Отже, людина говорить менше, ніж мовчить. Цей закон діє в житті кожної людини чітко. Звичний ритм спілкування необхідно витримувати. В іншому разі з’явиться психічний неспокій, можливі стреси, погір­шення настрою і загального стану здоров’я.

      Закон мовленнєвого самовпливу: словесне втілення ідеї або емоції формує цю ідею або емоцію у мовця. Як свідчить практика, словесне втілення певної думки дає змогу людині впевнитися в ній, остаточно утвердити її для себе.

      Закон довіри до зрозумілих висловлювань: чим простіше мовець висловлює свої думки, тим краще його розуміють і більше йому вірять. Йдеться про апеляцію до вічних і простих істин. Цей закон стосується також форми висловлення згаданих істин: вона не повинна бу­ти ускладненою.

      Закон притягування критики: чим більше людина виділяється в оточенні, тим більше про неї лихослов­лять і критикують її вчинки. Дію цього закону поясню­ють психологічно: все, що привертає увагу, стає предме­том обговорення; концентруються ж переважно на недо­ліках людей, що певним чином виділилися, з метою опустити їх до свого рівня.

      Закон самовиникнення інформації: у разі дефіциту інформації в певній групі спілкування інформація самопороджується у вигляді чуток. Раз народившись, во­ни можуть стати причиною появи інших чуток.

      Закон модифікації нестандартної комунікатив­ної поведінки учасників спілкування: якщо співбесідник у спілкуванні порушує комунікативні норми, інший співбесідник змушує його змінити комунікативну пове­дінку. Цей закон конкурує із законом віддзеркалення: перемагає один із цих законів, залежно від ситуації, осо­бистостей учасників спілкування, їхніх комунікативних ролей, статусів, психології, ментальних станів тощо.

      Закон прискореного поширення негативної інфор­мації: інформація негативного змісту має тенденцію до швидшого поширення, ніж позитивна. Дія цього закону пов’язана з підвищеною увагою людей до негативних факторів, оскільки позитивне швидко сприймають за норму і перестають обговорювати.

      Закон спотворення інформації («зіпсованого теле­фону»): будь-яка інформація, яку передають у групі спілкування, спотворюється в процесі передавання. Міра спотворення інформації прямо пропорційна кіль­кості осіб, які її передають.

      Закон емоційної афіліації («зараження»): особи, які перебувають в однаковому емоційному стані, праг­нуть об’єднатися в групу і спілкуватися один з одним. Збуджені люди створюють групи і навіть натовпи; люди в поганому настрої шукають друзів по нещастю; веселій людині хочеться спілкуватися з веселими партнерами.

      Закон мовленнєвого посилення емоцій: емоційні вигуки людини посилюють емоцію, яку ця людина пе­реживає в даний момент. Встановлено, що словесна констатація емоції посилює її в півтора-два рази. Це явище активно використовують у пропаганді, рекламі, деяких медитативних і релігійних практиках.

      Закон мовленнєвого поглинання емоцій: у разі по­слідовної вдумливої розповіді про емоцію, яку пережи­вають, вона поглинається мовленням і щезає. Висловле­не у зв’язній розповіді емоційне переживання і вислухане кимось «щезає» разом зі словами, використаними для розповіді. Слова ніби всмоктують емоцію, забира­ють її в людини. Це явище відоме як «поскаржитись ко­мусь на життя».

      Закон емоційного пригнічування логіки: перебуваю­чи в емоційному стані, людина втрачає логічність й аргументованість мовлення. Саме тому збуджену людину логікою не переконати, з нею слід спілкуватись спокій­но, не сперечаючись, демонстративно згоджуватися, потроху знижуючи рівень її збудженості, заспокоювати, щоб згодом задіяти логіку.

      Знання комунікативних законів та вміння викорис­товувати їх, а якщо необхідно — протистояти їм — важ­ливий складник комунікативної компетенції кожної осві­ченої людини.

       

      Кандидат філологічних наук,

      доцент кафедри прикладної лінгвістики

       та журналістики Лариса ЗАДОЯНА

      19.09.2023

      Переглядів 136