Дякую, ваше повідомлення відправлено!

Виникла помилка. Спробуйте ще раз!

Зв`язок з адміністратором


    Скринька довіри


      Факультет філології та журналістики

      Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

      Друк Друк
      Поділитися новиною

       

      Олекса Сергійович прибув з Одеси на запрошення свого уманського побратима по дисидентству Богдана Чорномаза.
      Представляючи гостя, доцент Марина Степанівна Павленко сказала, що це Українець, який до свого українства доріс самотужки, в цілком зросійщеному середовищі, а також акцентувала на його мовознавчих працях.
      Свій виступ перед студентами та викладачами п.Олекса почав із жартівливого вірша, але потім перейшов на серйозні речі.
      “В якийсь момент я запитав себе: чому я, українець, розмовляючи з батьками українською, – пишу їм у листах: “Здравствуйте, мама и папа”? Чому так робить більшість українців? І прийшло усвідомлення, що це неправильно, що так далі не можна.
      Із його слів перед очима глядачів поставала ціла епоха, і епоха та була страшною. За будь-який прояв любові до України можна було поплатитися роками свободи, а то й життям.
      Неспроста одна з його праць має назву: «Я винен тим, що українець».
      “Нас уже не розстрілювали, як у 1937 році. Але судили за кожен прояв національного: чи ти українець, чи білорус, чи латиш… Комуністична партія винищувала все наймудріше. Добре, що я не дуже мудрий, – то вижив”, – сумно жартує гість.
      І розповідає про арешти, табори, ув’язнених інтелігентів-побратимів (а в казармах сидів найкращий цвіт усіх націй Радянського Союзу), пам’ять про яких він намагається вшановувати, пропагуючи й видаючи їхню творчість.
      Олекса Сергійович також провів цікавий екскурс у глибини української мови, розповів про свої книги.
      Заступник декана з виховної роботи, доцент кафедри української літератури, українознавства та методики їх навчання Наталія Сергіївна Мамчур у своєму заключному слові подякувала гостеві й побажала, аби сумні часи для України нарешті залишились позаду й ніколи не повертались.
      Захід закінчився, а розмова з викладачами кафедри, зокрема з доцентами Тетяною Володимирівною Лопушан і Леонідом Володимировичем Козинським тривала ще довго й охопила багато наболілих тем.
      " data-title="«Я винен тим, що українець» (Зустріч з Олексою Різниченком)">

      «Я винен тим, що українець» (Зустріч з Олексою Різниченком)

      Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України про вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні на факультеті української філології кафедрою української літератури, українознавства та методики їх навчання  за сприяння деканату було проведено зустріч з письменником-політв’язнем, просвітянином Олексою Різниченком.

       

      Олекса Сергійович прибув з Одеси на запрошення свого уманського побратима по дисидентству Богдана Чорномаза.
      Представляючи гостя, доцент Марина Степанівна Павленко сказала, що це Українець, який до свого українства доріс самотужки, в цілком зросійщеному середовищі, а також акцентувала на його мовознавчих працях.
      Свій виступ перед студентами та викладачами п.Олекса почав із жартівливого вірша, але потім перейшов на серйозні речі.
      “В якийсь момент я запитав себе: чому я, українець, розмовляючи з батьками українською, – пишу їм у листах: “Здравствуйте, мама и папа”? Чому так робить більшість українців? І прийшло усвідомлення, що це неправильно, що так далі не можна.
      Із його слів перед очима глядачів поставала ціла епоха, і епоха та була страшною. За будь-який прояв любові до України можна було поплатитися роками свободи, а то й життям.
      Неспроста одна з його праць має назву: «Я винен тим, що українець».
      “Нас уже не розстрілювали, як у 1937 році. Але судили за кожен прояв національного: чи ти українець, чи білорус, чи латиш… Комуністична партія винищувала все наймудріше. Добре, що я не дуже мудрий, – то вижив”, – сумно жартує гість.
      І розповідає про арешти, табори, ув’язнених інтелігентів-побратимів (а в казармах сидів найкращий цвіт усіх націй Радянського Союзу), пам’ять про яких він намагається вшановувати, пропагуючи й видаючи їхню творчість.
      Олекса Сергійович також провів цікавий екскурс у глибини української мови, розповів про свої книги.
      Заступник декана з виховної роботи, доцент кафедри української літератури, українознавства та методики їх навчання Наталія Сергіївна Мамчур у своєму заключному слові подякувала гостеві й побажала, аби сумні часи для України нарешті залишились позаду й ніколи не повертались.
      Захід закінчився, а розмова з викладачами кафедри, зокрема з доцентами Тетяною Володимирівною Лопушан і Леонідом Володимировичем Козинським тривала ще довго й охопила багато наболілих тем.
      13.02.2018

      Переглядів 130