Дякую, ваше повідомлення відправлено!

Виникла помилка. Спробуйте ще раз!

Зв`язок з адміністратором


    Скринька довіри


      Факультет філології та журналістики

      Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

      Друк Друк
      Поділитися новиною

      Координатор Центру Марина Степанівна Павленко, представляючи гостю, коротко окреслила основні риси її творчості: глибокий ліризм, тонкий гумор, самоіронія, харизматичність, вміння чи не найкраще з усіх поетів-уманців передати ауру рідної Умані (“Міста я не любила жодного, а за цим все життя вмираю”), неперевершене вміння декламувати власні твори тощо.
      Потім взяла слово Софія і – вправно та надійно заволоділа аудиторією. Присутні з однаковим захватом слухали як філософські поезії (“Я жінка”), “побутові” поетичні сценки (“ця легкість гаманців відчутна буде аж до квітня”, “а мати їх – матом!..”), так і пейзажні замальовки, гумористично-“еротичні” етюди, уривки з вінка сонетів…
      Цікаво, що Софія читала вірші з телефону, а кілька років тому видану книжку тримала радше як “декорацію”, зауважуючи, що, здається, її (книгу) вона вже давно переросла. До того ж, тепер вона вже не пише сумних віршів: мабуть, це своєрідна захисна реакція на труднощі й прикрощі, які оточують.
      Саме тому, напевно, Софія “ухилялась від питання”, коли з залу лунали прохання почитати щось із політичної сатири. Мовляв, не тут і не сьогодні.
      Зате все минуло як на одному диханні. Позитивом і оптимізмом вдалося зарядити аудиторію надовго.
      " data-title="Зустріч із Софією Кримовською">

      Зустріч із Софією Кримовською

      Цьогорічний травень для українських філологів видався насиченим подіями, зокрема – поетичними. Так, серед іншого, в рамках діяльності Науково-методичного центру художньо-педагогічної творчості імені Степана Павленка і за сприяння деканату факультету української філології було проведено зустріч з талановитою поетесою, випускницею факультету Софією Кримовською.

      Координатор Центру Марина Степанівна Павленко, представляючи гостю, коротко окреслила основні риси її творчості: глибокий ліризм, тонкий гумор, самоіронія, харизматичність, вміння чи не найкраще з усіх поетів-уманців передати ауру рідної Умані (“Міста я не любила жодного, а за цим все життя вмираю”), неперевершене вміння декламувати власні твори тощо.
      Потім взяла слово Софія і – вправно та надійно заволоділа аудиторією. Присутні з однаковим захватом слухали як філософські поезії (“Я жінка”), “побутові” поетичні сценки (“ця легкість гаманців відчутна буде аж до квітня”, “а мати їх – матом!..”), так і пейзажні замальовки, гумористично-“еротичні” етюди, уривки з вінка сонетів…
      Цікаво, що Софія читала вірші з телефону, а кілька років тому видану книжку тримала радше як “декорацію”, зауважуючи, що, здається, її (книгу) вона вже давно переросла. До того ж, тепер вона вже не пише сумних віршів: мабуть, це своєрідна захисна реакція на труднощі й прикрощі, які оточують.
      Саме тому, напевно, Софія “ухилялась від питання”, коли з залу лунали прохання почитати щось із політичної сатири. Мовляв, не тут і не сьогодні.
      Зате все минуло як на одному диханні. Позитивом і оптимізмом вдалося зарядити аудиторію надовго.
      18.05.2018

      Переглядів 303