Наразі це – сердечні листи й малюнки від її учнів, юних читачів з Києво-Печерського ліцею № 171 «Лідер», надіслані письменниці, викладачці, доценту кафедри української літератури, українознавства та методики їх навчання Марині Павленко.

Ось тільки деякі цитати:

“Я просто щаслива, що Ваші книги входять до шкільної програми з української літератури. А те, що моя вчителька знає Вас особисто, – це просто доля” (Діанка Абашидзе).

“Ви так художньо описали героїв і події, що, здавалось, я сам був присутній у цій історії” (Олег Коновалов).

“Знаєте, тепер, коли я бачу дітей у переходах, мені їх дуже шкода, я ділюся з ними, чим можу, та кожного разу згадую Ваші “Миколчині історії” (Катруся Борисова, або “Шанувальниця Катерина”).

“Мені б хотілося, щоб вийшла друга частина, де Дівчинка з Миколкою буде протистояти хлопчикові-антагоністу (Не тако собі! – М.П.), який якось пов’язаний з вітчимом” (Ян Горянський).

“Я прочитала дві Ваших книги: “Миколчині історії” й “Домовичок повертається”. Ви дуже цікаво пишете” (Софійка Макаруха).

“Як Вам вдається бути такою креативною?” (Аліса Сівецька).

“Тетяна Миколаївна розповідала, що Ви були її викладачем, як цікаво Ви проводили пари” (Настуся Орел).

“Тетяна Миколаївна нам багато чого розповідала про Вас: 1. Ви дуже гарна. 2. Дуже розумна. 3. З Вами цікаво розмовляти”. 4. “Ви цікавий педагог”. 5. “Дуже цілеспрямована й талановита письменниця”. 6. Одягаєтесь сучасно і стильно” (Саша Поврозник).

І ледь не в кожному листі: “Чи буде продовження “Миколчиних історій”? та “Якби Ви знали, як ми усім класом чекаємо Вас у гості!”

І нарешті – лист від самої Тані Маснюк (Тетяни Миколаївни), чиє ім’я, до речі, в дитячих листах – мабуть же, неспроста! – супроводжується намальованими “сердечками”: “Так хочеться до вас у гості, у стіни рідного університету… Люблю діток, люблю свою роботу, завжди намагаюсь наповнювати життя позитивом…”

Дякуємо, Таню, що маєте таке чутливе серце і добру душу! Так тримати!

Що ж, тепер не залишається нічого іншого, як зустрітись: уже на території Ліцею!