Дякую, ваше повідомлення відправлено!

Виникла помилка. Спробуйте ще раз!

Зв`язок з адміністратором


    Скринька довіри


      Факультет філології та журналістики

      Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

      Друк Друк
      Поділитися новиною
      Використання інтонації у спілкуванні

      Висока мовна і голосова техніка дозволяє мовцеві (оратору) правильно інтонувати розмову (промову). Під інтонацією слід розуміти ритміко-мелодійну побудову промови, яка передає її смисл і почуття за допомогою висоти тону, сили звуку, темпу мови і тембру голосу. За допомогою тонального забарвлення слів складаються протилежні за змістом речення: чи то піднесено-урочисті, чи то доброзичливі, чи то наказові, чи то грубі, чи то зневажливі тощо. Поза інтонацією немає ані побутового, ані художнього, ані наукового слова.

      Інтонована мова діє також емоційно. Людина промовляє не неупередженим голосом, а вступає у спір, запевняє, хвилюється, радіє тощо, тобто передає внутрішній сенс слів, виявляє своє ставлення до предмета виступу. Інтонування мови підкреслює також перехід від однієї думки до іншої, від питання до питання, від проблеми до проблеми.

      Емоційно забарвлені інтонації передають слухачам різноманітні почуття мовця. Крім голосу, техніку характеризують темп і ритм мовлення.

      Темп мовлення – це швидкість, з якою оратор (мовець) вимовляє слова, речення, весь текст у цілому. Він залежить від індивідуальних особливостей промовця, його темпераменту, від теми та змісту промови, а також від умов, за яких виголошується промова, та особливостей аудиторії. Тому, звісна річ, одна й та ж промова повинна бути викладена різним темпом в аудиторіях, що відрізняються за рівнем освіти, статі, віку, професії тощо.

      Ритм розмови (промови) має за основне зміну певних частин промови за довжиною звучання, а також чергування мовлення, що звучить, та пауз. Розрізняють декілька типів пауз залежно від того, за якої причини і з якою метою переривається виголошення промови. Фізіологічні паузи викликані необхідністю вдихнути повітря. Як правило, вони збігаються з іншими паузами – граматичними, логічними і психологічними.

      Граматичні паузи – це засіб граматичного упорядкування тексту. Логічні паузи пов’язані зі змістом, логікою промови. За їх допомогою оратор здійснює роздрібнювання потоку слів на змістові частини. Це нібито поділ або поєднання слів у мовні такти. Мовний такт — відрізок фрази, цілісний за значенням, об’єднаний інтонаційно і відокремлений з обох боків паузами. Зауважимо ще раз: логічна точність і виразність мовлення досягається постановкою логічних наголосів. Логічний наголос – підкреслена вимова етапних речень у промові (тези, висновки), а також найзначніших слів і словосполучень у фразах.

      Щоб набути навичок логічно виразного звучання мовлення, необхідно спочатку навчитися розбивати фрази на мовні такти, швидко визначаючи в них основне за змістом.

      Щоб розмітити логічно наголошені слова і вислови, необхідно в першу чергу вибрати зі всієї фрази одне найважливіше слово і виділити його наголосом. Потім треба зробити те ж саме з менш важливими словами, але з такими, які теж необхідно виділити. Неголовні, другорядні слова особливо наголосом не виділяються. Зрозуміло, що існує цілий комплекс наголосів: сильних, середніх, слабких – їх розподіляють залежно від змісту промови та її мети.

      Які ж прийоми техніки мовлення допоможуть підкреслити, підсилити звучання логічно наголошених слів і фразі? З-поміж таких прийомів відрізняють: зміну сили або регістру звучання голосу, уповільнення темпу мовлення і паузи. Завдяки цьому промова стає рельєфною, передає слухачам ставлення оратора до окремих фрагментів і положень у виступі як до найважливіших. Більше того, це впливає на формування у слухачів їх ставлення до проблем, яких оратор торкається у промові.

      Крім згаданих прийомів (варіація сили звучання голосу, логічних наголосів, що залежать від ступеня важливості предмета розмови, різноманітності темпу, що відтіняє значимість окремих думок), виразності звучання мови надає зміна висоти тону. (Зверніть увагу: логічну побудову тексту не можна ототожнювати з логічністю промови, тобто послідовністю, несуперечністю, аргументованістю, доведеністю).

      Призначення психологічної паузи – емоційна інтерпретація тексту, розкриття психологічного навантаження думки. Така пауза пов’язана з підтекстом промови, її сутність є зрозумілішою, якщо порівняти її з паузою логічною.

      Крім голосу, інтонації, певне значення для промовця має його міміка і жести. Вираз обличчя оратора, його поза і жести – додатковий засіб виразності. Мова, особливо публічна, – це результат складного духовного і фізичного процесу. У мозку і в тілі людини виникає безперервний потік емоцій, почуттів, ідей, фізичні рухи. Жести нерозривно пов’язані з ходом думок і зміною почуттів мовця (оратора), їх ритмічний збіг з інтонацією, наголосом і паузами допомагає зосередити увагу слухачів чи співрозмовників на тих чи тих важливих частинах, показати його ставлення до висловлених положень та збудити у слухачів схоже ставлення.

      Традиції вітчизняного ораторського мистецтва щодо жестів доволі суворі й вимагають стриманості. Згадаємо видатного оратора Феофана Прокоповича, професора риторики Києво-Могилянської академії. Його правила красномовства були першою спробою регламентувати публічні виступи.

      Навіть при бурхливому темпераменті ораторові слід стримуватися від надмірної жестикуляції. Вона відвертає увагу, заважає слуханню, сприйняттю думки. Важко дати поради щодо застосування жестів. Тут виявляється індивідуальність кожного оратора, проте існують певні загальні вимоги. Жести не можна «запозичувати», вони повинні виражати темперамент, почуття самого оратора, відповідати особистості, думці виступу. Вони мають бути стриманими, економними, природними.

      Міміка мовця (оратора) відбиває його духовний стан. На обличчі оратора слухачі бачать і радість, і сум, і подив, і блаженство тощо. Байдуже обличчя промовця породжує байдужість і в слухачів.

      Без сумніву, ефективна розмова (промова) – це гармонія духовного стану мовця (оратора) із зовнішнім проявом цього стану; в думці і серці мовця є певні міркування, певні почуття; якщо вони передаються точно і до того ж не тільки у словах, але й в усьому зовнішньому вигляді особи, що говорить, її голосі і рухах.

       

      Кандидат філологічних наук,

      доцент кафедри прикладної лінгвістики,

      зарубіжної літератури

       та журналістики Лариса ЗАДОЯНА

      " data-title="ГОВОРЮ ЯК ДИХАЮ Використання інтонації у спілкуванні">

      ГОВОРЮ ЯК ДИХАЮ Використання інтонації у спілкуванні

      Використання інтонації у спілкуванні

      Висока мовна і голосова техніка дозволяє мовцеві (оратору) правильно інтонувати розмову (промову). Під інтонацією слід розуміти ритміко-мелодійну побудову промови, яка передає її смисл і почуття за допомогою висоти тону, сили звуку, темпу мови і тембру голосу. За допомогою тонального забарвлення слів складаються протилежні за змістом речення: чи то піднесено-урочисті, чи то доброзичливі, чи то наказові, чи то грубі, чи то зневажливі тощо. Поза інтонацією немає ані побутового, ані художнього, ані наукового слова.

      Інтонована мова діє також емоційно. Людина промовляє не неупередженим голосом, а вступає у спір, запевняє, хвилюється, радіє тощо, тобто передає внутрішній сенс слів, виявляє своє ставлення до предмета виступу. Інтонування мови підкреслює також перехід від однієї думки до іншої, від питання до питання, від проблеми до проблеми.

      Емоційно забарвлені інтонації передають слухачам різноманітні почуття мовця. Крім голосу, техніку характеризують темп і ритм мовлення.

      Темп мовлення – це швидкість, з якою оратор (мовець) вимовляє слова, речення, весь текст у цілому. Він залежить від індивідуальних особливостей промовця, його темпераменту, від теми та змісту промови, а також від умов, за яких виголошується промова, та особливостей аудиторії. Тому, звісна річ, одна й та ж промова повинна бути викладена різним темпом в аудиторіях, що відрізняються за рівнем освіти, статі, віку, професії тощо.

      Ритм розмови (промови) має за основне зміну певних частин промови за довжиною звучання, а також чергування мовлення, що звучить, та пауз. Розрізняють декілька типів пауз залежно від того, за якої причини і з якою метою переривається виголошення промови. Фізіологічні паузи викликані необхідністю вдихнути повітря. Як правило, вони збігаються з іншими паузами – граматичними, логічними і психологічними.

      Граматичні паузи – це засіб граматичного упорядкування тексту. Логічні паузи пов’язані зі змістом, логікою промови. За їх допомогою оратор здійснює роздрібнювання потоку слів на змістові частини. Це нібито поділ або поєднання слів у мовні такти. Мовний такт — відрізок фрази, цілісний за значенням, об’єднаний інтонаційно і відокремлений з обох боків паузами. Зауважимо ще раз: логічна точність і виразність мовлення досягається постановкою логічних наголосів. Логічний наголос – підкреслена вимова етапних речень у промові (тези, висновки), а також найзначніших слів і словосполучень у фразах.

      Щоб набути навичок логічно виразного звучання мовлення, необхідно спочатку навчитися розбивати фрази на мовні такти, швидко визначаючи в них основне за змістом.

      Щоб розмітити логічно наголошені слова і вислови, необхідно в першу чергу вибрати зі всієї фрази одне найважливіше слово і виділити його наголосом. Потім треба зробити те ж саме з менш важливими словами, але з такими, які теж необхідно виділити. Неголовні, другорядні слова особливо наголосом не виділяються. Зрозуміло, що існує цілий комплекс наголосів: сильних, середніх, слабких – їх розподіляють залежно від змісту промови та її мети.

      Які ж прийоми техніки мовлення допоможуть підкреслити, підсилити звучання логічно наголошених слів і фразі? З-поміж таких прийомів відрізняють: зміну сили або регістру звучання голосу, уповільнення темпу мовлення і паузи. Завдяки цьому промова стає рельєфною, передає слухачам ставлення оратора до окремих фрагментів і положень у виступі як до найважливіших. Більше того, це впливає на формування у слухачів їх ставлення до проблем, яких оратор торкається у промові.

      Крім згаданих прийомів (варіація сили звучання голосу, логічних наголосів, що залежать від ступеня важливості предмета розмови, різноманітності темпу, що відтіняє значимість окремих думок), виразності звучання мови надає зміна висоти тону. (Зверніть увагу: логічну побудову тексту не можна ототожнювати з логічністю промови, тобто послідовністю, несуперечністю, аргументованістю, доведеністю).

      Призначення психологічної паузи – емоційна інтерпретація тексту, розкриття психологічного навантаження думки. Така пауза пов’язана з підтекстом промови, її сутність є зрозумілішою, якщо порівняти її з паузою логічною.

      Крім голосу, інтонації, певне значення для промовця має його міміка і жести. Вираз обличчя оратора, його поза і жести – додатковий засіб виразності. Мова, особливо публічна, – це результат складного духовного і фізичного процесу. У мозку і в тілі людини виникає безперервний потік емоцій, почуттів, ідей, фізичні рухи. Жести нерозривно пов’язані з ходом думок і зміною почуттів мовця (оратора), їх ритмічний збіг з інтонацією, наголосом і паузами допомагає зосередити увагу слухачів чи співрозмовників на тих чи тих важливих частинах, показати його ставлення до висловлених положень та збудити у слухачів схоже ставлення.

      Традиції вітчизняного ораторського мистецтва щодо жестів доволі суворі й вимагають стриманості. Згадаємо видатного оратора Феофана Прокоповича, професора риторики Києво-Могилянської академії. Його правила красномовства були першою спробою регламентувати публічні виступи.

      Навіть при бурхливому темпераменті ораторові слід стримуватися від надмірної жестикуляції. Вона відвертає увагу, заважає слуханню, сприйняттю думки. Важко дати поради щодо застосування жестів. Тут виявляється індивідуальність кожного оратора, проте існують певні загальні вимоги. Жести не можна «запозичувати», вони повинні виражати темперамент, почуття самого оратора, відповідати особистості, думці виступу. Вони мають бути стриманими, економними, природними.

      Міміка мовця (оратора) відбиває його духовний стан. На обличчі оратора слухачі бачать і радість, і сум, і подив, і блаженство тощо. Байдуже обличчя промовця породжує байдужість і в слухачів.

      Без сумніву, ефективна розмова (промова) – це гармонія духовного стану мовця (оратора) із зовнішнім проявом цього стану; в думці і серці мовця є певні міркування, певні почуття; якщо вони передаються точно і до того ж не тільки у словах, але й в усьому зовнішньому вигляді особи, що говорить, її голосі і рухах.

       

      Кандидат філологічних наук,

      доцент кафедри прикладної лінгвістики,

      зарубіжної літератури

       та журналістики Лариса ЗАДОЯНА

      12.10.2023

      Переглядів 138