Поділитися новиною
Виявляється, прапрадід Максима Рильського Ромуальд навчався в Умані в базиліанському училищі (на той час це був один із найкращих закладів такого профілю). У 1768 році під час взяття міста гайдамаками ледве не був страчений. Якась вища сила змусила його в останній момент перед стратою заспівати відомий православний псалом «Пречиста Діво, мати руського краю». Ромуальд мав чудовий голос, часто співав під час богослужінь. Гайдамаки пустили сльозу, звільнили хлопця, «вже не допитуючись про його віросповідання, і віддали прислуговувати місцевому священику, на криласі співати». Доля прапрадіда Максима Рильського пов’язана з Уманню, але й сам письменник бував у нашому місті, ще й брав своєрідне шефство над школою № 9, надсилав учням свої книги.
Студенти мали можливість познайомитися з «небесними» образами Інни Снігур, поділитися своїми асоціаціями. Так, для Насті Люльченко «небо – це безмежний простір. Воно зачаровує своєю незрівнянною красою, різноманітними фарбами; ніколи не буває однаковим, постійно змінюється, малює картини, які ваблять. Воно – це щось далеке, неймовірне, що дивує своєю могутністю та величчю».
Для Анни Ільницької «небо асоціюється з настроєм людини, тому що може відтворювати його своїми кольорами, яскравістю. Ясне блакитне небо може викликати радість, тоді як хмари та дощ можуть асоціюватися з печаллю чи тугою. Також багато людей шукають у небі спокій і відпочинок, коли спостерігають за зірками, розмірковуючи про найважливіше в житті.
Ірина Хімченко пов’язує небо з надіями та мріями, свободою та вічністю нашого народу: «Небесна безмежність думок зачаровує мій погляд. Лазурна безодня спокою і натхнення, вічна краса, що витає над головою, і уособлює для мене втілення вислову: “краса навкруги, треба лиш відкрити очі”».
Софія Сафонова сприймає небо як полотно: «У ясні дні воно вабить яскравими кольорами, ніби ніжна, голуба акварель. Білі хмари пливуть по нескінченній гладі, створюючи різні образи в наших думках. А сонце – золотий диск, що наповнює небо теплом і світлом. Вечірнє небо забарвлюється у відтінки фіолетового, помаранчевого та рожевого, створюючи магічну атмосферу романтики та загадковості. А зірки пробиваються крізь темряву, неначе маленькі вогники, що закликають своїм світлом. Небо – незбагненний, вічний символ величі та краси, який надихає нас, надає життю особливого значення».
Еріка Довгань дібрала низку образів, пов’язаних із небом: «безхмарний шлях, що веде до неба; розтягнуте небо, наче килим; літній дощ, що охолоджує спеку; барвисті сонячні промені, що пробиваються крізь хмари; вітер, що грає з хмарами; небо, що розбивається на мільйони зірок; небо, що зіткане з мрій; сріблясті хмаринки, що пливуть за вітром; нічне небо, що відкриває ворота до космосу; ранкове небо, що вітає новий день; вечірнє небо, що розкривається на заході».
Олександр Цимбал написав пісню «Зорі» і поклав на музику.
Для Бондаренко Ірини небо – це «синій безмежний простір, зоряні доріжки, захмарений океан, смуга світла над горизонтом».
Для Аліни Кашнер воно – гармонія душі, краса блакиті, зміни, спокій і …Мир.
Ірина Старинщук хоче бачити у наш час поряд з небом лише один епітет – МИРНЕ!!!
Блакитне небо (з подій гуртка «Літературне краєзнавство»)
7 вересня членів гуртка «Літературне краєзнавство» об’єднала тема неба. Засідання відбулося в Міжнародний день чистого повітря для блакитного неба, тому цілком закономірно, що студенти згадували найвідоміші поетичні твори на цю тему. Не оминули поетичну збірку Максима Рильського з промовистою назвою «На білих островах», мова зайшла і про зв’язок письменника з нашим краєм.
Виявляється, прапрадід Максима Рильського Ромуальд навчався в Умані в базиліанському училищі (на той час це був один із найкращих закладів такого профілю). У 1768 році під час взяття міста гайдамаками ледве не був страчений. Якась вища сила змусила його в останній момент перед стратою заспівати відомий православний псалом «Пречиста Діво, мати руського краю». Ромуальд мав чудовий голос, часто співав під час богослужінь. Гайдамаки пустили сльозу, звільнили хлопця, «вже не допитуючись про його віросповідання, і віддали прислуговувати місцевому священику, на криласі співати». Доля прапрадіда Максима Рильського пов’язана з Уманню, але й сам письменник бував у нашому місті, ще й брав своєрідне шефство над школою № 9, надсилав учням свої книги.
Студенти мали можливість познайомитися з «небесними» образами Інни Снігур, поділитися своїми асоціаціями. Так, для Насті Люльченко «небо – це безмежний простір. Воно зачаровує своєю незрівнянною красою, різноманітними фарбами; ніколи не буває однаковим, постійно змінюється, малює картини, які ваблять. Воно – це щось далеке, неймовірне, що дивує своєю могутністю та величчю».
Для Анни Ільницької «небо асоціюється з настроєм людини, тому що може відтворювати його своїми кольорами, яскравістю. Ясне блакитне небо може викликати радість, тоді як хмари та дощ можуть асоціюватися з печаллю чи тугою. Також багато людей шукають у небі спокій і відпочинок, коли спостерігають за зірками, розмірковуючи про найважливіше в житті.
Ірина Хімченко пов’язує небо з надіями та мріями, свободою та вічністю нашого народу: «Небесна безмежність думок зачаровує мій погляд. Лазурна безодня спокою і натхнення, вічна краса, що витає над головою, і уособлює для мене втілення вислову: “краса навкруги, треба лиш відкрити очі”».
Софія Сафонова сприймає небо як полотно: «У ясні дні воно вабить яскравими кольорами, ніби ніжна, голуба акварель. Білі хмари пливуть по нескінченній гладі, створюючи різні образи в наших думках. А сонце – золотий диск, що наповнює небо теплом і світлом. Вечірнє небо забарвлюється у відтінки фіолетового, помаранчевого та рожевого, створюючи магічну атмосферу романтики та загадковості. А зірки пробиваються крізь темряву, неначе маленькі вогники, що закликають своїм світлом. Небо – незбагненний, вічний символ величі та краси, який надихає нас, надає життю особливого значення».
Еріка Довгань дібрала низку образів, пов’язаних із небом: «безхмарний шлях, що веде до неба; розтягнуте небо, наче килим; літній дощ, що охолоджує спеку; барвисті сонячні промені, що пробиваються крізь хмари; вітер, що грає з хмарами; небо, що розбивається на мільйони зірок; небо, що зіткане з мрій; сріблясті хмаринки, що пливуть за вітром; нічне небо, що відкриває ворота до космосу; ранкове небо, що вітає новий день; вечірнє небо, що розкривається на заході».
Олександр Цимбал написав пісню «Зорі» і поклав на музику.
Для Бондаренко Ірини небо – це «синій безмежний простір, зоряні доріжки, захмарений океан, смуга світла над горизонтом».
Для Аліни Кашнер воно – гармонія душі, краса блакиті, зміни, спокій і …Мир.
Ірина Старинщук хоче бачити у наш час поряд з небом лише один епітет – МИРНЕ!!!
Переглядів 220
