Філологи вивчали традиційну вишивку Східного Поділля

27 вересня студенти першого курсу факультету української філології Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини на відкритому занятті з українознавства вивчали традиції народної вишивки Східного Поділля.

У вступному слові кандидат педагогічних наук, доцент кафедри української літератури, українознавства та методик їх навчання Наталія Осіпенко актуалізувала увагу та зазначила: «Свою ідентичність українці знаходять у піснях, обрядах, мові, звичаях і у вишивці. Орнаменти вишивки, окрім естетичної, виконують також символічну, оберегову функцію і дають нам уявлення про світогляд наших предків. Поєднання високої майстерності, неперевершеного естетичного смаку та змістового наповнення роблять вишивку Східного Поділля унікальним надбанням української та світової культури».

Потім усім присутнім було представлено гостю, майстриню-вишивальницю з міста Бершадь – Оксану Шуляр, яка є ініціатором проекту «Відродження традиційної вишивки Східного Поділля».

Оксана Миколаївна розповіла про особливості орнаментики та вишивальних технік східноподільських сорочок. Продемонструвала власну колекцію, яку вона створює за традиціями рідного краю. Майстриня вишиває давньою та унікальною технікою – низзю, створює схеми давніх сорочок і свої знання та вміння передає усім охочим, об’єднує навколо себе мистецьку спільноту.

Під час зустрічі в кожного з присутніх з’явилось відчуття відродження чогось рідного й забутого, що необхідно пам’ятати, щоб постійно живитись тою красою та естетикою, що подарували нам предки. Зокрема, випускниця факультету української філології, відома сучасна письменниця Софія Кримовська зазначила: «Що може надихнути на вишивку краще, ніж сама вишивка, якісна, автентична, своя? Так склалося, що мені шилося й вишивалося все життя, але оте національне, прабабусині нитки-пуповини переривалися не раз. Спочатку мамині пращури на межі ХІХ – ХХ століть подалися на Зелений Клин Далекого Сходу, то татові, заморені голодом і війною, у лихоліттях втратили свої вишивані сорочки та рушники. А я зростала у зросійщеному середовищі. Мої смаки, мої вміння формувалися з книг, із численних вирізок «Радянської жінки» або «Крестьянки». Проте перший український рушник вишила хрестиком у 14 років, плаття гладдю – у 22, а першу сорочку – аж у 28. Та були вони усі сучасні. А от традиційної сорочки не шила ніколи, хоч і маю одну конопляну у колекції, подаровану власником приватного музею. А нині запалили! Дякую Оксані Шуляр за натхнення! То велика справа – відродження народних традицій! Охоче долучаюся! Полотно придбала, обираю схему низинки!».

Студенти-філологи з радістю поділилися своїми враженнями. Студентка 14 групи Дар’я Данилко коментує: «Пані Оксана прекрасна майстриня. Через її роботи передається неймовірна енергетика. Я навіть не помітила, як продзвенів дзвінок на перерву, наскільки була захоплена її розповіддю. Її вишивки наповнені чарівністю й таємничністю. Я дуже хочу знову поспілкуватися з нею!». «Моя бабуся вишивала гдаддю, але про техніку вишивання низзю я дізналася вперше», – поділилася своїми думками студентка 11 групи Дарія Петриченко. А студентка 11 групи Тетяня Євстігнєєва наголосила: «Я дуже хотіла навчитися вишивати, проте після зустрічі з пані Оксаною це бажання стало ще більшим!».

Заняття з українознавства пройшло на належному науково-методичному рівні. А презентація творчості майстрині Оксани Шуляр була дуже символічною, адже усі присутні гості, студенти, наукові співробітники «загорілися» до подальшої і серйозної співпраці у справі збереження та популяризації регіонального мистецтва вишивки.