Коти, собаки і література Уманщини

23 грудня відбулося засідання гуртка «Літературне краєзнавство» (керівник – Н. І. Зарудняк). Тема заняття: «Образи тварин у творчості земляків».

На засіданні гуртка були присутні гості:  улюблені котики й кішечки, найнадійніший і найвідданіший песик і один домашній дуже розумний кролик.

Перш за все, у творах шукали улюблених, незбагненних, містичних, лагідних, гордих, неймовірних – кішок, свійських і диких, без спілкування з якими багатьом важко уявити свій день. І, як виявилося, книжку без найменшого котячого слідочка навіть уявляти не треба – варто взяти до рук збірку Дмитра Левадка «Я допливу» чи «Обманутий листопад». Жодного котика, кішечки чи кошенятка! Навіть собаки у Дмитра з негативним відтінком: «гавкне десь собака, значить // Іде мисливець – жах усіх жахів»; «Як між собак немає вовку місця, // Немає місця й псові між вовків». А от «дрімучих нетрів повелитель – вовк» вабить художню уяву Дмитра Левадка, викликаючи захоплення, співчуття: «Прислухався: далеко в нетрях лісу // Хтось жалібно співає. Певно, вовк». Ліричний герой інколи ототожнює себе з ним («Один ти будеш диким вовком вити»), інколи вовк у творах Дмитра – ворог («Багато в світі є вовків підступних, // Що погляд хижий мають»). Дмитро Левадко, однозначно, є прихильником дикої природи. В його поетичному світі знаходиться місце журавлям, лебедям, голубу, чорному крукові, «краси небаченої дикій лані», цвіркунові, навіть зміям, п’явкам і жабам, але не кішкам. Випадковість?

 

У збірці Лариси Шабаліної «Пробудження» ми також не знайдемо особливої  уваги до кішок, але вона все ж є: «Лягає // Сіамський кіт // Домашнім сфінксом». У вірші для дітей «Чомусики» її цікавить, «Чому на пса сердитий кіт, // Хоч той його й не з’їсть?», а дикий кіт викликає особливу естетичну насолоду: «В костюмах сніжних барсів сонних // Принишкли лози на ставку». Умань… барси…сфінкси… Барс вабить і Раїсу Троянкер: «З далеких гір прийдуть шакали, // Прийде стрункий самітний барс. // Його поява налякає // Людей, худобу і собак». Певно, не випадково Раїса Троянкер закохалася в юності в приборкувача тигрів Л. Джордані, з яким і втекла з дому, не випадково в номерах харизматичного італійця клала голову в пащеку тигра і не випадково згадує ті часи як найщасливіші в житті. У вірші «Згадка» пише: «Мій німий смугастий любовнику»; «Ти відчув те прилюдне прощання // І дивився очима розбитими»; «І од музики злий і напругий // Ти об мене з розпукою тер // шкіри своєї смуги. // Ми провели закляту гру // (як згадаю – жахаюсь сама). // Навіть ворог мій – комік Штрумп // В хвилюванні пальці ламав. // Було тихо в людській юрбі. // Наче й публіка чула кров. // Після нашого виступу вбивсь // Молодий акробат Гро».

Жодної кішки не знайдемо у збірці Валентини Дігтяр «Дотик до душі». А от Андрій Чужий виявився дуже рідним. Саме його песики «зробили … земний уклін, мило усміхнулись зсередини й побігли у свої вулиці, даруючи усмішки, які не зникали з їх личок, – усім зустрічним».

Образ котика також близький автору: «Посумуєм, милий котику, // Душу втомили дотики // Дуже веселих душ»; «Вгорнувся в шелест снів, мов кіт, // душі моєї вогонь і світ!». Знаковим є те, що після «вдивляння» в репродукцію картини Чюрльоніса «Дружба» ліричному герою вірша Андрія Чужого сниться саме кішка: «Це кішка гралась сонечком-динькою, // що на картині «Дружба» Чюрльоніса, // ковтнула Сонечко-диньку // й раптом стала доброю, // здібною до дружби з мишами»; «лежить дивно осяяна кішка // з великою латкою на всю спину // сонячного кольору».

Світ тварин у художніх творах письменників нашого краю – надзвичайно цікава тема, яка ще чекає на своїх захоплених дослідників.