Дякую, ваше повідомлення відправлено!

Виникла помилка. Спробуйте ще раз!

Зв`язок з адміністратором


    Скринька довіри


      Факультет філології та журналістики

      Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

      Друк Друк
      Поділитися новиною

      (До речі, тим юнаком був батько нинішнього ректора Олександра Безлюдного).

      Знищити без суду і слідства 863 в’язнів Уманської тюрми у зв’язку з наступом німців? Та – за одну ніч!

      Ні-ні, це не вгадки, не жарти і навіть не роман у жанрі горору: це тільки невелика частина того, що довелось пережити уманцям.

      Ці всі жахіття ретельно і структуровано описані професором нашого університету Дмитром Пащенком у його монографії з майже бароковим заголовком: «Літопис історичних, суспільно-політичних, соціально-економічних та культурно-освітніх подій, на ґрунті і тлі яких відбувалось виникнення та становлення Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини» (2020).

      Із чітким і скрупульозним посиланням на всі архіви й джерела.

      Здавалось би, після другої світової війни буде краще.

      Читаємо далі:

      Довести громадян до зубожіння, а потім ще й змусити купувати позики й запровадити грошову реформу, яка знецінила в десять раз усі й без того скромні заощадження? Зроблено!

      Докотитись до того, що тільки в столиці можна купити масло чи ковбасу? Done!

      Влаштувати всі умови для русифікації шкіл та університетів, а потім таємними «брежнєвськими циркулярами» ще й запровадити викладання російською примусово? Єсть!

      (Якось аж знаменитої «мороженки по двадцять копійок» відразу перестало хотітися, чесне слово!..)

      А ще ж – «спілка войовничих безбожників України», «нова спільнота під назвою «радянський народ», «загони безкорисної праці», купони, мільйони тощо…

      Були й комічні моменти: наприклад, боротьба зі «стилягами» на законодавчому рівні як з «паростками гнилі»; називання факультету фізики і праці «фізікой с трудом», викладач-«морж», який дивував усе місто і своєю унікальною пам’яттю, і своїми химерними витівками.

      І навіть містичні: коли справжня дружба врятувала групу студентів і викладачів від круїзу на пароплаві «Адмірал Нахімов», що його потім назвуть «Титаніком-2».

      Або коли Володимир Кузь напророчив своє ректорство і всі, на тоді, здавалось, неймовірні інститутсько-університетські реформи ще за сім років до своєї появи в Умані… (а ви знали це?!)

      А також: чому хасиди мешкали в гуртожитку нашого педуніверситету тільки один-єдиний рік, що сталося з такою перспективною спеціальністю як «єврейська мова» і яких пригод зазнали обидва погруддя Павла Тичини – біля нового і в старому корпусах, – про це та багато іншого можна дізнатися з цієї великої у всіх значеннях слова книги.

       

      Марина Павленко

       

      " data-title="«Літопис Уманського педуніверситету» Д. І. Пащенка як літопис епохи">

      «Літопис Уманського педуніверситету» Д. І. Пащенка як літопис епохи

      Засудити до розстрілу «за втечу за кордон» тільки тому, що колись у підлітковому віці чоловік відвідав сестру в Польщі й повернувся назад? Легко!

      Відстріляти цілу купу людей тільки з нагоди відзначення 120-ої річниці Карла Маркса? Без проблем!

      Заслати 19-річного юнака на 10 років каторги тільки за те, що його однокурсник відправив йому листа з жартівливим політичним анекдотом, якого він навіть не прочитав (лист перехопили на півдорозі), але «міг би прочитати»? Не вагаючись!

      (До речі, тим юнаком був батько нинішнього ректора Олександра Безлюдного).

      Знищити без суду і слідства 863 в’язнів Уманської тюрми у зв’язку з наступом німців? Та – за одну ніч!

      Ні-ні, це не вгадки, не жарти і навіть не роман у жанрі горору: це тільки невелика частина того, що довелось пережити уманцям.

      Ці всі жахіття ретельно і структуровано описані професором нашого університету Дмитром Пащенком у його монографії з майже бароковим заголовком: «Літопис історичних, суспільно-політичних, соціально-економічних та культурно-освітніх подій, на ґрунті і тлі яких відбувалось виникнення та становлення Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини» (2020).

      Із чітким і скрупульозним посиланням на всі архіви й джерела.

      Здавалось би, після другої світової війни буде краще.

      Читаємо далі:

      Довести громадян до зубожіння, а потім ще й змусити купувати позики й запровадити грошову реформу, яка знецінила в десять раз усі й без того скромні заощадження? Зроблено!

      Докотитись до того, що тільки в столиці можна купити масло чи ковбасу? Done!

      Влаштувати всі умови для русифікації шкіл та університетів, а потім таємними «брежнєвськими циркулярами» ще й запровадити викладання російською примусово? Єсть!

      (Якось аж знаменитої «мороженки по двадцять копійок» відразу перестало хотітися, чесне слово!..)

      А ще ж – «спілка войовничих безбожників України», «нова спільнота під назвою «радянський народ», «загони безкорисної праці», купони, мільйони тощо…

      Були й комічні моменти: наприклад, боротьба зі «стилягами» на законодавчому рівні як з «паростками гнилі»; називання факультету фізики і праці «фізікой с трудом», викладач-«морж», який дивував усе місто і своєю унікальною пам’яттю, і своїми химерними витівками.

      І навіть містичні: коли справжня дружба врятувала групу студентів і викладачів від круїзу на пароплаві «Адмірал Нахімов», що його потім назвуть «Титаніком-2».

      Або коли Володимир Кузь напророчив своє ректорство і всі, на тоді, здавалось, неймовірні інститутсько-університетські реформи ще за сім років до своєї появи в Умані… (а ви знали це?!)

      А також: чому хасиди мешкали в гуртожитку нашого педуніверситету тільки один-єдиний рік, що сталося з такою перспективною спеціальністю як «єврейська мова» і яких пригод зазнали обидва погруддя Павла Тичини – біля нового і в старому корпусах, – про це та багато іншого можна дізнатися з цієї великої у всіх значеннях слова книги.

       

      Марина Павленко

       

      13.04.2021

      Переглядів 215