Ну що б, здавалося, слова…

9 березня 2023 року викладачі кафедри української літератури, українознавства та методик їх навчання Валентина Гончарук, Любов Пархета, Олександр Санівський та Оксана Циганок узяли участь в Онлайн-конференції до дня народження Тараса Шевченка. Цей захід «Шевченкові заповіти та їх актуальність» ініційований Всеукраїнським товариством «Просвіта» імені Тараса Шевченка та ІПООД імені Івана Зязюна НАПН України.

 

Науково-мистецький форум відкрив очільник Товариства «Просвіта» Павло Мовчан. В емоційному вступному слові він наголосив на тому, що для кожного українця й українки Тарас Шевченко – поет глибоко національний. Саме націєтворча форма творів Кобзаря у період воєнного протистояння з московською загарбницькою навалою піднімає бойовий дух наших українських воїнів-охоронців. Та й не лише воїнів, а й усіх громадян Тарас Шевченко закликає: « Свою Україну любіть, любіть її у врем’я люте…». Уже впродовж року ми відчуваємо пророчість цих слів і проживаємо те «врем’я люте»…

Георгій Філіпчук у своїй доповіді закликав усіх науковців, освітян, громадськість, культурних діячів до популяризації не лише Шевченкового слова, а взагалі популяризації читання вітчизняної літератури. З-поміж усього масиву читання доктор педагогічних наук, професор, дійсний член НАПН України Георгій Філіпчук наголосив на пріорітетності Шевченкознавства.

Василь Куйбіда виокремив у творчій спадщині Тараса Шевченка найважливіше життєве кредо, до якого всі ми маємо тяжіти – бути чесними перед Богом і Україною.

Про заповіти Тараса Шевченка своїм нащадкам звучало слово Івана Зайця, відомого українського політика, борця за незалежність України у ХХ столітті. Він назвав Тараса Шевченка Пророком, що наділений силою від Бога. Заслуговує наслідування вміння Шевченкове любити свою землю щиро й безкорисливо. Для сучасників – це приклад того, як треба любити рідну землю. А любов до землі у Кобзаря, це, перш за все, любов до рідного слова – найдорожчої скарбниці нації:

Возвеличу

Малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло їх

поставлю слово…

Відтак, головний Шевченків заповіт – оберігати мову! Шевченко – пророк, а пророка не можна збагнути одразу, до цього треба йти послідовно, глибоко вивчаючи слово Кобзаря. Головними творами, які сприятимуть осягненню Шевченка, є твори О. Кониського, П. Зайцева та І. Дзюби.

Продовжуючи аналізувати Шевченкові заповіти, Любов Голота зауважила, що «Кобзар» сьогодні – одна суцільна цитата.

Промовисто-поетичним було слово Андрія Демиденка, поета-пісняра, лауреата Шевченківської премії. Він зауважив, що заповіти Тараса Шевченка треба не лише проголошувати, а й утілювати. Про це задекларовано в поезії Андрія Демиденка «Не вбиваймо в собі людину» та «Пам’яті Тараса Шевченка».

Режисер Дмитро Ломачук зазначив, що в українському кіно бракує фільмів про Шевченка і над цим треба працювати після перемоги, цим самим утверджувати, що він був людиною всебічно обдарованою, глибоким мислителем, незрівнянним ліриком, сатириком, прозаїком, драматургом, художником-живописцем. Бо беззаперечною є багатобарвність і багатогранність генія Кобзаревого.

Будучи учасником такого важливого і насправді українського науково-мистецького форуму, справді, вкотре замислюєшся…

Ну що б, здавалося, слова…

Слова та голос – більш нічого.

А серце б’ється – ожива,

як їх почує!.. Знать, од Бога

І голос той, і ті слова

Ідуть меж люди!..

 

Любов Пархета,

кандидат педагогічних наук,

доцент кафедри української літератури,

 українознавства та методик їх навчання