Поділитися новиною
Табір розміщений на Закарпатті (місто Іршава), де ситуація відносно стабільна. Місцевих дітей батьки привозили туди для того, щоб дати можливість хоч ненадовго забути про жахіття війни.
«Мені дуже сподобалося. Знову хотіла б туди поїхати, – ділиться враженнями Марина, – звичайно, були свої труднощі, як мінімум, не легко було призвичаїтися до місцевої говірки, але цікаво. Я вдячна Ганні Григорівні Березовській, яка викладала у нас діалектологію: якби не вона, було б значно складніше знаходити спільну мову з дітьми.
У таборі було багато переселенців, лише в моєму загоні – 8 дітей родом із Харкова. Емоційно важко слухати дитячі розповіді про те, як у домівки прилетіли ракети, як місяцями не можна було вийти з квартир. Стримувала сльози, коли бачила, як хвилюються діти за мам, які залишилися вдома, в небезпеці, під обстрілами.
Хоча в роботі і були свої складнощі, позитивних моментів було значно більше. У моєму загоні було 34 дитини (14–16 років), з ними було цікаво просто спілкуватися, цікаво готувати номери для вечірнього шоу, цікаво проводити ігри та тренінги. Варто сказати, що жодна гра за період зміни двічі не повторилася, а грали ми щодня.
Щаслива, що мала можливість здобути такий досвід. Спочатку було страшно, адже діти досить дорослі, та мені вдалося зробити з них команду, і навіть зараз, після завершення табірної зміни, ми всі продовжуємо спілкуватися.
Якщо говорити про здобутий досвід: я стала вільніше спілкуватися з аудиторією, перестала боятися мікрофона, знайшла нових друзів, уперше побувала на Закарпатті, побачила гори.
Хочу сказати своїм товаришам: “Якщо маєте можливість потрапити в табір, навіть не думайте – відразу їдьте. Спочатку це страшно, але коли опиняєшся в тій атмосфері, покидати її вже не хочеться”».
Практика в таборах
Незважаючи на воєнний стан, наші філологи продовжують працювати зі школярами влітку, здобуваючи практичний досвід.
Днями повернулася з дитячого табору “Таємниці цивілізіції – Іллара”, в якому була вожатою, студентка 33 групи факультету філології та журналістики Марина Зарудняк.
Табір розміщений на Закарпатті (місто Іршава), де ситуація відносно стабільна. Місцевих дітей батьки привозили туди для того, щоб дати можливість хоч ненадовго забути про жахіття війни.
«Мені дуже сподобалося. Знову хотіла б туди поїхати, – ділиться враженнями Марина, – звичайно, були свої труднощі, як мінімум, не легко було призвичаїтися до місцевої говірки, але цікаво. Я вдячна Ганні Григорівні Березовській, яка викладала у нас діалектологію: якби не вона, було б значно складніше знаходити спільну мову з дітьми.
У таборі було багато переселенців, лише в моєму загоні – 8 дітей родом із Харкова. Емоційно важко слухати дитячі розповіді про те, як у домівки прилетіли ракети, як місяцями не можна було вийти з квартир. Стримувала сльози, коли бачила, як хвилюються діти за мам, які залишилися вдома, в небезпеці, під обстрілами.
Хоча в роботі і були свої складнощі, позитивних моментів було значно більше. У моєму загоні було 34 дитини (14–16 років), з ними було цікаво просто спілкуватися, цікаво готувати номери для вечірнього шоу, цікаво проводити ігри та тренінги. Варто сказати, що жодна гра за період зміни двічі не повторилася, а грали ми щодня.
Щаслива, що мала можливість здобути такий досвід. Спочатку було страшно, адже діти досить дорослі, та мені вдалося зробити з них команду, і навіть зараз, після завершення табірної зміни, ми всі продовжуємо спілкуватися.
Якщо говорити про здобутий досвід: я стала вільніше спілкуватися з аудиторією, перестала боятися мікрофона, знайшла нових друзів, уперше побувала на Закарпатті, побачила гори.
Хочу сказати своїм товаришам: “Якщо маєте можливість потрапити в табір, навіть не думайте – відразу їдьте. Спочатку це страшно, але коли опиняєшся в тій атмосфері, покидати її вже не хочеться”».
Переглядів 268
