Дякую, ваше повідомлення відправлено!

Виникла помилка. Спробуйте ще раз!

Зв`язок з адміністратором


    Скринька довіри


      Факультет філології та журналістики

      Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

      Друк Друк
      Поділитися новиною
      Нове домашнє завдання було просте і складне водночас. “Про наболіле”, тобто – про війну й політичні події в Україні. Хоч і було обумовлено, що, оскільки тема надзвичайно делікатна й існує ризик “забалакати” її порожніми пафосними словами, то можна просто написати про будь-які речі, які “болять”.

      Але, як на дивно, юні автори не побоялися взятися за найскладніше, і вийшло це в них справді душевно, щиро і нестандартно.

      Так, Віка Капуловська розчулила присутніх болючим віршем про кохання й війну.

      Цю ж тему розвинула й Настя Кириленко, але вже у прозовій формі, у своєму чудовому есе.

      Сміливим есеєм про політичну ситуацію в Україні й погляд на неї з Європи порадував Влад Шукайло.

      Гострою політичною сатирою поділилися В’ячеслав Буян та Софія Терлецька.

      Як завжди, гарними поезіями вразила присутніх Наталя Кучеренко.

      Заторкувалися, звісно, й інші теми: першого кохання (С.Терлецька), просто кохання (В. Буян). Вероніка Вишинська шокувала присутніх несподіваним поглядом на жертовність, порівнявши “жертовну” жінку з годувальницею яблуневих плодожерок. Віка Архіпова поділилася милою поезією, а Женя Адаменко й Аліна Демиденко – “наболілим” гумором про студентський ранок.

      Гарячі дискусії викликали чергові вірші, зачитані Каріною Дробот, які знову “випадково” були знайдені в гуглі за минулі роки й під іншими прізвищами. Але, на жаль, Каріна, здається, так і не зрозуміла різниці між творчими запозиченнями й примітивним плагіатом.

       Завершити все-таки хотілося б уже згаданим прекрасним віршем Віки Капуловської, який має відчеканений ритм, наче солдатський крок, і який варто зацитувати повністю:

      Студентка. Боєць. АТО і любов.

      – Чекаєш мене? – запитав раптом знов.

      – Ну звісно, чекаю, навіщо питать?

      (Чекаю солдата, хоч важко чекать)

      Між парами втуплююсь в свій телефон,

      В чеканні дзвіночка забула про сон.

      Як тільки почую ще й вірш про любов

      ДівчИни й атовця, згадаю я знов

      Що ти там, в окопі, а я тут сиджу,

      Думками надії по світу ходжу.

      Слова «Усе добре» – це свято в душі,

      Радію тому, що живий в тій глуші…

      Студентка. Боєць. АТО і любов.

      – Чекаєш мене? – запитав раптом знов.

      – Ну звісно, чекаю, хоч в серці болить!..

      Не можу терпіти війну і цю мить!..

      " data-title="Про наболіле (Вісті з чергового засідання літоб’єднання імені Миколи Бажана)">

      Про наболіле (Вісті з чергового засідання літоб’єднання імені Миколи Бажана)

      Нове домашнє завдання було просте і складне водночас. “Про наболіле”, тобто – про війну й політичні події в Україні. Хоч і було обумовлено, що, оскільки тема надзвичайно делікатна й існує ризик “забалакати” її порожніми пафосними словами, то можна просто написати про будь-які речі, які “болять”.

      Але, як на дивно, юні автори не побоялися взятися за найскладніше, і вийшло це в них справді душевно, щиро і нестандартно.

      Так, Віка Капуловська розчулила присутніх болючим віршем про кохання й війну.

      Цю ж тему розвинула й Настя Кириленко, але вже у прозовій формі, у своєму чудовому есе.

      Сміливим есеєм про політичну ситуацію в Україні й погляд на неї з Європи порадував Влад Шукайло.

      Гострою політичною сатирою поділилися В’ячеслав Буян та Софія Терлецька.

      Як завжди, гарними поезіями вразила присутніх Наталя Кучеренко.

      Заторкувалися, звісно, й інші теми: першого кохання (С.Терлецька), просто кохання (В. Буян). Вероніка Вишинська шокувала присутніх несподіваним поглядом на жертовність, порівнявши “жертовну” жінку з годувальницею яблуневих плодожерок. Віка Архіпова поділилася милою поезією, а Женя Адаменко й Аліна Демиденко – “наболілим” гумором про студентський ранок.

      Гарячі дискусії викликали чергові вірші, зачитані Каріною Дробот, які знову “випадково” були знайдені в гуглі за минулі роки й під іншими прізвищами. Але, на жаль, Каріна, здається, так і не зрозуміла різниці між творчими запозиченнями й примітивним плагіатом.

       Завершити все-таки хотілося б уже згаданим прекрасним віршем Віки Капуловської, який має відчеканений ритм, наче солдатський крок, і який варто зацитувати повністю:

      Студентка. Боєць. АТО і любов.

      – Чекаєш мене? – запитав раптом знов.

      – Ну звісно, чекаю, навіщо питать?

      (Чекаю солдата, хоч важко чекать)

      Між парами втуплююсь в свій телефон,

      В чеканні дзвіночка забула про сон.

      Як тільки почую ще й вірш про любов

      ДівчИни й атовця, згадаю я знов

      Що ти там, в окопі, а я тут сиджу,

      Думками надії по світу ходжу.

      Слова «Усе добре» – це свято в душі,

      Радію тому, що живий в тій глуші…

      Студентка. Боєць. АТО і любов.

      – Чекаєш мене? – запитав раптом знов.

      – Ну звісно, чекаю, хоч в серці болить!..

      Не можу терпіти війну і цю мить!..

      10.04.2018

      Переглядів 152