Поділитися новиною
Уперше в Україні, а може, і в усьому світі, проводилися змагання зі скандинавської ходьби для людей із порушеннями зору та повністю незрячих. Мені як журналісту-початківцю випала нагода не тільки стати свідком цієї події, але й поспілкуватися з учасниками змагань та поринути в атмосферу здорової конкуренції.
Змагання з наснажливою назвою «Крокуємо без обмежень» проводилися в період з 9 квітня до 11 квітня у мальовничому селищі Поляна, що у Свалявському районі Закарпатської області. У ньому взяло участь більше сорока спортсменів із понад десяти міст України.
На підбір гайдів та відпрацювання техніки відводилося два дні із запланованих, а 11 квітня – безпосередній день змагань.
Усіх учасників поділили на чотири категорії: а2 – слабозорі дівчата, а1 – незрячі, б2 – слабозорі чоловіки і б1 – чоловіки незрячі.
Дистанція становила півтора кілометра, і всі повинні були пройти її двічі. Нагорода за перше коло – склянка води, а ось за перемогу в другому – кубок.
Найбільше призових місць здобув Київ – аж 5, одне з яких – золото. Перші місця вибороли учасники з Луцька (категорія б2), Одеси (а1) та Слов’янська (б1).
Найгостріша боротьба за перше місце розгорнулася у категорії б2 між Олександром Ісаєвим із міста Марганець та Андрієм Слупком із Луцька. Кілька разів змінювався лідер під час змагань, але зрештою золото виграв представник Волинської області.
«Мене врятувало те, що раніше я займався важкою атлетикою», – розповів Андрій, – «Я вмію гарно тримати дихання. Я обійшов суперника вже на останньому повороті».
В.Ч.: «Ви планували перемогти?»
«За своїм характером я людина азартна. Якщо беруся за щось, то досягаю в цьому максимальної цілі», – сказав А. Слупко.
Було цікаво побачити такий незвичайний захід, так би мовити, із середини. Це дало мені змогу зрозуміти одну важливу річ: люди бояться слова «журналіст», а тому закриваються і часто говорять не те, що думають, а те, що, на їхню думку, від них очікують. Тому окреме мистецтво – спіймати саме ту емоцію, яка в людини на серці. Це те правило, яке точно потрібно пам’ятати.
Віталій Чорнобой, студент 13 групи
" data-title="Змагання зі скандинавської ходьби для людей із порушеннями зору">Змагання зі скандинавської ходьби для людей із порушеннями зору
Уперше в Україні, а може, і в усьому світі, проводилися змагання зі скандинавської ходьби для людей із порушеннями зору та повністю незрячих. Мені як журналісту-початківцю випала нагода не тільки стати свідком цієї події, але й поспілкуватися з учасниками змагань та поринути в атмосферу здорової конкуренції.
Змагання з наснажливою назвою «Крокуємо без обмежень» проводилися в період з 9 квітня до 11 квітня у мальовничому селищі Поляна, що у Свалявському районі Закарпатської області. У ньому взяло участь більше сорока спортсменів із понад десяти міст України.
На підбір гайдів та відпрацювання техніки відводилося два дні із запланованих, а 11 квітня – безпосередній день змагань.
Усіх учасників поділили на чотири категорії: а2 – слабозорі дівчата, а1 – незрячі, б2 – слабозорі чоловіки і б1 – чоловіки незрячі.
Дистанція становила півтора кілометра, і всі повинні були пройти її двічі. Нагорода за перше коло – склянка води, а ось за перемогу в другому – кубок.
Найбільше призових місць здобув Київ – аж 5, одне з яких – золото. Перші місця вибороли учасники з Луцька (категорія б2), Одеси (а1) та Слов’янська (б1).
Найгостріша боротьба за перше місце розгорнулася у категорії б2 між Олександром Ісаєвим із міста Марганець та Андрієм Слупком із Луцька. Кілька разів змінювався лідер під час змагань, але зрештою золото виграв представник Волинської області.
«Мене врятувало те, що раніше я займався важкою атлетикою», – розповів Андрій, – «Я вмію гарно тримати дихання. Я обійшов суперника вже на останньому повороті».
В.Ч.: «Ви планували перемогти?»
«За своїм характером я людина азартна. Якщо беруся за щось, то досягаю в цьому максимальної цілі», – сказав А. Слупко.
Було цікаво побачити такий незвичайний захід, так би мовити, із середини. Це дало мені змогу зрозуміти одну важливу річ: люди бояться слова «журналіст», а тому закриваються і часто говорять не те, що думають, а те, що, на їхню думку, від них очікують. Тому окреме мистецтво – спіймати саме ту емоцію, яка в людини на серці. Це те правило, яке точно потрібно пам’ятати.
Віталій Чорнобой, студент 13 групи
Переглядів 43
