Дякую, ваше повідомлення відправлено!

Виникла помилка. Спробуйте ще раз!

Зв`язок з адміністратором


    Скринька довіри


      Факультет філології та журналістики

      Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

      Друк Друк
      Поділитися новиною
      ФФЖ 12 група

      Аня Перенчук – найвищі бали в рейтингу, могла б навчатися у будь-якому столичному вузі, але…вибрала саме УДПУ; Вероніка Єрмоленко – з героїчного Маріуполя, розмовляє російською, але вибрала для вивчення українську й англійську (не можна не захоплюватися громадянською позицією – достойно).

      Анна Ільницька (староста): «Водолій, креативна, мрійлива, активна, за своїх буду боротись до останнього.

      У минулому була президентом найкращої школи. Брала участь у Стусівських читаннях, вечорах, присвячених Олександрі Бурбело, різних творчих конкурсах та олімпіадах. Паралельно навчаюсь у Київському університеті культури на актора театру та кіно, тобто займалась грою на сцені, танцями, вокалом. Сама родом з маленького містечка Гайсин, але більшість часу поводила в Одесі, де працювала серед зірок української естради. Вступила на цю спеціальність і в цей університет тому, що хочу поєднати з філологією своє життя та продовжити сімейну традицію».

      ФФЖ 12 група

      Тетяна Пісарогло: «Мене звати Тетяна, я люблю грати у волейбол, учити вірші, читати цікаві книжки. З молодших класів мрію стати вчителькою. Проводила свій перший урок на День учителя.  Дуже сподобалося».

      Пісарогло Таня

      –Всім привіт! Мене звати Ірина Старинщук, мені 17 років. Навчалася у трьох школах, одна з них була у Вінниці, номер 20, остання школа імені Г. Танцюри села Зятківці. Вчителі останньої багато чого навчили і багато чого дали зрозуміти. Незважаючи на те, що в попередніх школах мене дуже сильно булили, зятківська дала захист і можливість повірити в себе.  Я була старостою і головою учнівського парламенту, брала дуже активну участь в житті класу та школи, їздила на олімпіади з англійської, географії, фізичної культури. Найсильніша з усіх хлопців школи з канату. Грала у збірній з дівчачого мініфутболу. Брала участі у творчих конкурсах і змаганнях, читала вірші напам’ять.

      Майбутню професію обрала ще в 10 класі. Був урок інформатики, вчителька запропонувала написати казку. Коли стала читати свою невеличку розповідь, побачила, що вона плаче. Я злякалася, бо не знала, що не так. Учителька сказала, що мій твір дуже тривожний і цікавий, і я вирішила писати повість про цю історію.

      Українська література і мова для мене – це приклад і мотивація в житті. У віршах, новелах, повістях безліч повчального.

      –Я, Аліна Олександрівна Кашнер, народилася 06.04.2005 року, проживаю в Одеській області Березівського району, село Преображенка. Дев’ять років навчалася у Преображенська гімназії, а 10-11 класи закінчувала в Старомаяківському ЗЗСО, тому що у нас у селі дев’ятирічка. Вибір професії став між: бути режисером чи педагогом. Після довгих роздумів усе-таки вибрала професію вчителя, тому що якось на День учителя був день самоврядування і мені випала можливість провести урок. Дуже сподобалося.

      Кашнер Аліна

      Моє захоплення: пишу книжки на різні теми (одна закінчена та одинадцять у процесі). Полюбляю малювати аніме. Дуже багато читаю. Вступила на ФФЖ УДПУ тому, що люблю українську літературу, зарубіжну та хочу вивчити досконало англійську.

      – Мене звати Юлія Володимирівна Андрієнко. Мені 17 років. Я з міста Умань. Закінчила 12 школу. Цю спеціальність обрала тому, що вивчення мов  подобалося завжди. Закінчила базові курси польської. У вільний час граю на піаніно.

      Юля Андрієнко

      Вікторія Дученко: «Мене звати Вікторія (для друзів – просто Віка). Усе своє життя мешкала в місті Знам’янка, але шляхом вибору професії та університету  потрапила до чарівного та красивого міста Умань, чому несказанно рада.

      Дученко Вікторія

      Школу закінчила на “відмінно”, що свідчить про мою відповідальність та працелюбність. Завдяки своїй комунікабельності легко знаходжу спільну  мову з іншими людьми, із задоволенням працюю в групах, вмію приходити на допомогу. Мені подобається навчатися нового, вмію використовувати корисні можливості, сумлінно працюю, хочу бути частиною приємного колективу і робити нові відкриття. Я впевнена, що УДПУ стане моїм новим домом на довгі роки, в якому знайду друзів, отримаю життєвий досвід та багато яскравих емоцій».

      Софія Сафонова: «Мене звати Софія. Я живу в Миколаївській області. Із самого дитинства захоплююся літературою, тому досягти успіху в цій сфері, безумовно, хочеться. Завжди намагаюся прогресувати, тому цікавлюся всім: психологією, мистецтвом, філософією, спортом. Моя найбільша пристрасть – декламування, у цьому напрямку і надалі планую розвиватися. Незважаючи на активну участь у шкільному та громадському життях, я дуже спокійна та мрійлива людина; завжди рада цікавим знайомствам!».

      –Я – Даша Степанова з Кіровоградської області, міста Новомиргород. Закінчила школу мистецтв, із молодших класів із задоволенням беру участь у різних заходах. Обрала цю професію тому, що педагогічна освіта – це перша освіта багатьох моїх родичів, планую в майбутньому здобути ще й фах дизайнера чи архітектора.

      –Я, Марина Ляховська, 17 років, з міста Умань. Закінчила 3-тю школу. Спеціальність обрала, щоб поглибити знання української та англійської мов.

      Марина Ляховська

      Анастасія Сергіївна Петрян: «Я з міста Первомайськ, Миколаївська область. Мені 17 років. Навчалась у Первомайському ліцеї “Лідер”. Брала участь у змаганнях та конкурсах, з дитинства люблю займатися спортом, ходила на волейбол.  Вибрала саме цю професію, бо люблю літературу та іноземну мову.

      Мені подобається читати повчальні оповідання та тексти з прихованим змістом, люблю фантазувати. Рада, що буду навчатися в такому красивому містечку та університеті».

      Яна Лещенко: «Усім привіт! Я дуже весела дівчинка, люблю займатись спортом. Сама з Умані. 17 років. Народилася 19 січня. Маю дуже багато друзів. Обрала цей факультет, бо надзвичайно люблю свою рідну мову. Дуже буду рада знайомству з вами, ФІЛОЛОГАМИ».

      Лешенко Яна

      Ірина Володимирівна Хімченко: «Я Хімченко Ірина. Мені 17 років, я місцева. Навчалася в ЗОШ №3. Брала активну участь у житті школи. Відвідувала різноманітні олімпіади та конкурси, посідала призові місця. Була у збірній з волейболу. Полюбляю читати різноманітну літературу, особливо класику. У мене активна життєва та громадська позиція. Обрала цю спеціальність завдяки мої учительці української мови та літератури. Вона дуже цікава, вміє захоплювати, навіть складносурядними та складнопідрядними реченнями, тому чимало завдячую їй. Теперішня ситуація в країні остаточно переконала, що знання рідної мови необхідне. Я щиро прагну зробити свій внесок у розвиток та загальне процвітання України».

      Андрій Ворона: «Відтепер студент факультету філології та журналістики. У минулому займався туризмом та атлетикою, учасник різних обласних та всеукраїнських змагань. Хобі: музика, комп’ютерні ігри, велоспорт, столярна та металообробна справи».

      Андрій Ворона

      Я (Ірина Поліщук) закінчила 7-му школу в місті Умань. Часто брала участь в українознавчій грі «Соняшник». Була учасником шкільного парламенту.  При проведенні громадського огляду знань з мови та літератури створювала сценарії до літературних свят – саме це надихнуло мене до вступу на факультет філології та журналістики УДПУ.

      Іра Бондаренко: «Я із Врадіївки Миколаївської області. Мріяла вступити до престижного університету, стати професіоналом. У школі здобула високий рівень знань з української мови та літератури, неодноразово брала участь у районних олімпіадах, займала призові місця.  Ще в середніх класах зрозуміла, що найбільше подобаються уроки саме української мови та літератури: була цікава кожна тема, кожен твір. Старшокласницею безмежно любила писати твори, власні висловлювання. Я вже знаю, що девізом майбутньої педагогічної праці стануть слова: «Діти – моя любов, а освітянська нива – моє покликання». Чому так прагну навчати дітей рідної мови? Тому що для мене мова мого народу – одна з найбільших цінностей у житті.   Упевнена, що в УДПУ стану майстром своєї справи».

      Діана Фінік: «Люблю відкривати для себе різні сфери життя. Моє нове  захоплення – косметологія. А “давнє” – ЛІТЕРАТУРА. Дайте мені цікаву книгу – і я пропала для світу».

      Фінік Діана

      – Мене звати Еріка Довгань, мені 17 років, я з міста Київ. Моє улюблене заняття – спорт, зокрема плавання. Сильні сторони: самодисципліна та вміння працювати в команді, швидка адаптованість до будь-яких змін, уміння легко знаходити спільну мову з новим колективом.  Мої головні прагнення – саморозвиток, досягнення мрій, реалізація в майбутньому, корисність людям. Чому я обрала цю професію? Бо ще з дитинства бачила себе ній. Хотіла б отримати можливість поглиблено вивчати методики викладання, покращити свої навички як у розмовній, так і у письмовій англійській.

      – Мене звати Анастасія Дмитрівна Люльченко, мені 17 років, народилася і проживаю в місті Умань, закінчила 12-у школу. Я креативна та творча, учасниця олімпіад, виховних заходів. У вільний час люблю малювати та читати книги. З дитинства вивчаю мови. Хочу дізнатися більше про їх появу та розвиток у різних куточках світу.

      Олена Олександрівна Русляченко: «Усім привіт, мене звати Олена, я з Одеської області, і мені 17. Пропоную пройтися сторінками моєї біографії. Я могла би сказати, що відмінно навчалась у школі та обожнювала українську мову, та все не так. Моя історія зовсім інша. Навчання в школі давалося легко, та не викликало інтересу, тому оцінки були середніми.

      Єдиний предмет, який не лишав байдужою, – українська література. Я не стільки любила читати твори чи вивчати біографії, як самостійно писати. Любила, коли задавали написати есе чи власний твір, особливо коли можна включити фантазію і писати саме те, що на душі, описувати все так, як ти це бачиш і відчуваєш. Часто буває, що задумаєш одне, а отримуєш зовсім інше. Я сьогодні тут завдяки старшій сестрі, яка є студенткою Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини і паралельно працює у школі, яку сама закінчувала. Саме вона прищепила мені любов до української мови та підтримала у виборі професії. Сподіваюсь, що мені вдасться втілити свої мрії  у життя.

      Ілона Бринза (батьки вважають її незамінною помічницею, сумлінною і працьовитою): «Я дуже багато читаю. У школі мала хист до німецької мови, української мови та літератури,  а також історії України. Завжди брала участь у різних молодіжних конкурсах. Маю дуже гарний голос, як у школі, так і в будинку культури мене просили, щоб заспівала пісень.

      Ілона Бринза

      Також охоче допомагала проводити заняття у школі. Учителі мене поважали».

      " data-title="Знайомтеся, ми – 12 група">

      Знайомтеся, ми – 12 група

      Красиві, амбітні, динамічні, талановиті, такі абсолютно різні і такі схожі, щирі, сором’язливі, невгамовні мрійники, спроможні перевернути світ, лише від згадки про них розповзається усмішка по обличчю і відразу теплішає. Вони не могли дочекатися першого дня навчання, тепер не можуть дочекатися, коли зустрінуться в аудиторіях. Ще до офіційного зарахування створили дві групи в соцмережах (одна – для важливих новин, друга – для «побалакати»), познайомилися в Meet, хвилювалися, які книжки-зошити купувати, картки відкривати, який розклад буде… Вони поселяли один одного в гуртожитки, познайомилися з куратором очно, ходили по університету ще задовго до початку навчання… Вони – 12 група. І в них ще все попереду. Але вони вже – частина УДПУ, і вони вже – обличчя ФФЖ.

      ФФЖ 12 група

      Аня Перенчук – найвищі бали в рейтингу, могла б навчатися у будь-якому столичному вузі, але…вибрала саме УДПУ; Вероніка Єрмоленко – з героїчного Маріуполя, розмовляє російською, але вибрала для вивчення українську й англійську (не можна не захоплюватися громадянською позицією – достойно).

      Анна Ільницька (староста): «Водолій, креативна, мрійлива, активна, за своїх буду боротись до останнього.

      У минулому була президентом найкращої школи. Брала участь у Стусівських читаннях, вечорах, присвячених Олександрі Бурбело, різних творчих конкурсах та олімпіадах. Паралельно навчаюсь у Київському університеті культури на актора театру та кіно, тобто займалась грою на сцені, танцями, вокалом. Сама родом з маленького містечка Гайсин, але більшість часу поводила в Одесі, де працювала серед зірок української естради. Вступила на цю спеціальність і в цей університет тому, що хочу поєднати з філологією своє життя та продовжити сімейну традицію».

      ФФЖ 12 група

      Тетяна Пісарогло: «Мене звати Тетяна, я люблю грати у волейбол, учити вірші, читати цікаві книжки. З молодших класів мрію стати вчителькою. Проводила свій перший урок на День учителя.  Дуже сподобалося».

      Пісарогло Таня

      –Всім привіт! Мене звати Ірина Старинщук, мені 17 років. Навчалася у трьох школах, одна з них була у Вінниці, номер 20, остання школа імені Г. Танцюри села Зятківці. Вчителі останньої багато чого навчили і багато чого дали зрозуміти. Незважаючи на те, що в попередніх школах мене дуже сильно булили, зятківська дала захист і можливість повірити в себе.  Я була старостою і головою учнівського парламенту, брала дуже активну участь в житті класу та школи, їздила на олімпіади з англійської, географії, фізичної культури. Найсильніша з усіх хлопців школи з канату. Грала у збірній з дівчачого мініфутболу. Брала участі у творчих конкурсах і змаганнях, читала вірші напам’ять.

      Майбутню професію обрала ще в 10 класі. Був урок інформатики, вчителька запропонувала написати казку. Коли стала читати свою невеличку розповідь, побачила, що вона плаче. Я злякалася, бо не знала, що не так. Учителька сказала, що мій твір дуже тривожний і цікавий, і я вирішила писати повість про цю історію.

      Українська література і мова для мене – це приклад і мотивація в житті. У віршах, новелах, повістях безліч повчального.

      –Я, Аліна Олександрівна Кашнер, народилася 06.04.2005 року, проживаю в Одеській області Березівського району, село Преображенка. Дев’ять років навчалася у Преображенська гімназії, а 10-11 класи закінчувала в Старомаяківському ЗЗСО, тому що у нас у селі дев’ятирічка. Вибір професії став між: бути режисером чи педагогом. Після довгих роздумів усе-таки вибрала професію вчителя, тому що якось на День учителя був день самоврядування і мені випала можливість провести урок. Дуже сподобалося.

      Кашнер Аліна

      Моє захоплення: пишу книжки на різні теми (одна закінчена та одинадцять у процесі). Полюбляю малювати аніме. Дуже багато читаю. Вступила на ФФЖ УДПУ тому, що люблю українську літературу, зарубіжну та хочу вивчити досконало англійську.

      – Мене звати Юлія Володимирівна Андрієнко. Мені 17 років. Я з міста Умань. Закінчила 12 школу. Цю спеціальність обрала тому, що вивчення мов  подобалося завжди. Закінчила базові курси польської. У вільний час граю на піаніно.

      Юля Андрієнко

      Вікторія Дученко: «Мене звати Вікторія (для друзів – просто Віка). Усе своє життя мешкала в місті Знам’янка, але шляхом вибору професії та університету  потрапила до чарівного та красивого міста Умань, чому несказанно рада.

      Дученко Вікторія

      Школу закінчила на “відмінно”, що свідчить про мою відповідальність та працелюбність. Завдяки своїй комунікабельності легко знаходжу спільну  мову з іншими людьми, із задоволенням працюю в групах, вмію приходити на допомогу. Мені подобається навчатися нового, вмію використовувати корисні можливості, сумлінно працюю, хочу бути частиною приємного колективу і робити нові відкриття. Я впевнена, що УДПУ стане моїм новим домом на довгі роки, в якому знайду друзів, отримаю життєвий досвід та багато яскравих емоцій».

      Софія Сафонова: «Мене звати Софія. Я живу в Миколаївській області. Із самого дитинства захоплююся літературою, тому досягти успіху в цій сфері, безумовно, хочеться. Завжди намагаюся прогресувати, тому цікавлюся всім: психологією, мистецтвом, філософією, спортом. Моя найбільша пристрасть – декламування, у цьому напрямку і надалі планую розвиватися. Незважаючи на активну участь у шкільному та громадському життях, я дуже спокійна та мрійлива людина; завжди рада цікавим знайомствам!».

      –Я – Даша Степанова з Кіровоградської області, міста Новомиргород. Закінчила школу мистецтв, із молодших класів із задоволенням беру участь у різних заходах. Обрала цю професію тому, що педагогічна освіта – це перша освіта багатьох моїх родичів, планую в майбутньому здобути ще й фах дизайнера чи архітектора.

      –Я, Марина Ляховська, 17 років, з міста Умань. Закінчила 3-тю школу. Спеціальність обрала, щоб поглибити знання української та англійської мов.

      Марина Ляховська

      Анастасія Сергіївна Петрян: «Я з міста Первомайськ, Миколаївська область. Мені 17 років. Навчалась у Первомайському ліцеї “Лідер”. Брала участь у змаганнях та конкурсах, з дитинства люблю займатися спортом, ходила на волейбол.  Вибрала саме цю професію, бо люблю літературу та іноземну мову.

      Мені подобається читати повчальні оповідання та тексти з прихованим змістом, люблю фантазувати. Рада, що буду навчатися в такому красивому містечку та університеті».

      Яна Лещенко: «Усім привіт! Я дуже весела дівчинка, люблю займатись спортом. Сама з Умані. 17 років. Народилася 19 січня. Маю дуже багато друзів. Обрала цей факультет, бо надзвичайно люблю свою рідну мову. Дуже буду рада знайомству з вами, ФІЛОЛОГАМИ».

      Лешенко Яна

      Ірина Володимирівна Хімченко: «Я Хімченко Ірина. Мені 17 років, я місцева. Навчалася в ЗОШ №3. Брала активну участь у житті школи. Відвідувала різноманітні олімпіади та конкурси, посідала призові місця. Була у збірній з волейболу. Полюбляю читати різноманітну літературу, особливо класику. У мене активна життєва та громадська позиція. Обрала цю спеціальність завдяки мої учительці української мови та літератури. Вона дуже цікава, вміє захоплювати, навіть складносурядними та складнопідрядними реченнями, тому чимало завдячую їй. Теперішня ситуація в країні остаточно переконала, що знання рідної мови необхідне. Я щиро прагну зробити свій внесок у розвиток та загальне процвітання України».

      Андрій Ворона: «Відтепер студент факультету філології та журналістики. У минулому займався туризмом та атлетикою, учасник різних обласних та всеукраїнських змагань. Хобі: музика, комп’ютерні ігри, велоспорт, столярна та металообробна справи».

      Андрій Ворона

      Я (Ірина Поліщук) закінчила 7-му школу в місті Умань. Часто брала участь в українознавчій грі «Соняшник». Була учасником шкільного парламенту.  При проведенні громадського огляду знань з мови та літератури створювала сценарії до літературних свят – саме це надихнуло мене до вступу на факультет філології та журналістики УДПУ.

      Іра Бондаренко: «Я із Врадіївки Миколаївської області. Мріяла вступити до престижного університету, стати професіоналом. У школі здобула високий рівень знань з української мови та літератури, неодноразово брала участь у районних олімпіадах, займала призові місця.  Ще в середніх класах зрозуміла, що найбільше подобаються уроки саме української мови та літератури: була цікава кожна тема, кожен твір. Старшокласницею безмежно любила писати твори, власні висловлювання. Я вже знаю, що девізом майбутньої педагогічної праці стануть слова: «Діти – моя любов, а освітянська нива – моє покликання». Чому так прагну навчати дітей рідної мови? Тому що для мене мова мого народу – одна з найбільших цінностей у житті.   Упевнена, що в УДПУ стану майстром своєї справи».

      Діана Фінік: «Люблю відкривати для себе різні сфери життя. Моє нове  захоплення – косметологія. А “давнє” – ЛІТЕРАТУРА. Дайте мені цікаву книгу – і я пропала для світу».

      Фінік Діана

      – Мене звати Еріка Довгань, мені 17 років, я з міста Київ. Моє улюблене заняття – спорт, зокрема плавання. Сильні сторони: самодисципліна та вміння працювати в команді, швидка адаптованість до будь-яких змін, уміння легко знаходити спільну мову з новим колективом.  Мої головні прагнення – саморозвиток, досягнення мрій, реалізація в майбутньому, корисність людям. Чому я обрала цю професію? Бо ще з дитинства бачила себе ній. Хотіла б отримати можливість поглиблено вивчати методики викладання, покращити свої навички як у розмовній, так і у письмовій англійській.

      – Мене звати Анастасія Дмитрівна Люльченко, мені 17 років, народилася і проживаю в місті Умань, закінчила 12-у школу. Я креативна та творча, учасниця олімпіад, виховних заходів. У вільний час люблю малювати та читати книги. З дитинства вивчаю мови. Хочу дізнатися більше про їх появу та розвиток у різних куточках світу.

      Олена Олександрівна Русляченко: «Усім привіт, мене звати Олена, я з Одеської області, і мені 17. Пропоную пройтися сторінками моєї біографії. Я могла би сказати, що відмінно навчалась у школі та обожнювала українську мову, та все не так. Моя історія зовсім інша. Навчання в школі давалося легко, та не викликало інтересу, тому оцінки були середніми.

      Єдиний предмет, який не лишав байдужою, – українська література. Я не стільки любила читати твори чи вивчати біографії, як самостійно писати. Любила, коли задавали написати есе чи власний твір, особливо коли можна включити фантазію і писати саме те, що на душі, описувати все так, як ти це бачиш і відчуваєш. Часто буває, що задумаєш одне, а отримуєш зовсім інше. Я сьогодні тут завдяки старшій сестрі, яка є студенткою Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини і паралельно працює у школі, яку сама закінчувала. Саме вона прищепила мені любов до української мови та підтримала у виборі професії. Сподіваюсь, що мені вдасться втілити свої мрії  у життя.

      Ілона Бринза (батьки вважають її незамінною помічницею, сумлінною і працьовитою): «Я дуже багато читаю. У школі мала хист до німецької мови, української мови та літератури,  а також історії України. Завжди брала участь у різних молодіжних конкурсах. Маю дуже гарний голос, як у школі, так і в будинку культури мене просили, щоб заспівала пісень.

      Ілона Бринза

      Також охоче допомагала проводити заняття у школі. Учителі мене поважали».

      21.09.2022

      Переглядів 615