День захисників і захисниць України

14 жовтня студенти 12 групи факультету філології та журналістики разом із третьокурсниками зібралися, щоб доєднатися до слів Володимира Зеленського: “14 жовтня ми дякуємо. Дякуємо всім, хто бився за Україну в минулому. І всім, хто б’ється за неї тепер. Усім, хто перемагав тоді. І всім, хто неодмінно переможе зараз. Переможе так, що це увінчає успіхом боротьбу багатьох поколінь нашого народу. Народу, який завжди хотів найбільше одного – волі. Для себе. І для своїх дітей”.

Серед тих, кому ми надзвичайно вдячні, випускник факультету, член нашої філологічної родини, який, на жаль, сьогодні вже належить Вічності, – ОЛЕКСАНДР МИХАЙЛОВСЬКИЙ. Він пройшов Іловайськ і Дебальцеве, загинув, героїчно обороняючи Луганщину, у березні цього року. Олександр казав: «Країна потребує захисту, тому не може обійтися без людей, які готові її боронити, серед них я, навіть якщо потрібно буде віддати життя…» Він прожив лише 34 роки!

У цей день студентки факутьтету звернулися з посланнями до наших воїнів.

Лист до воїнів Анастасії  Потужної ( 33 група)

Добрий день, дорогі захисники та захисниці України!  Більшість із вас для мене невідомі, я ніколи не зустрінуся з вами в реальному житті, ніколи не скажу слова подяки, але кожного дня я благаю Господа захистити вас. Мої думки завжди поруч із вами, навіть якщо ви не помічаєте їх. Я бажаю, щоб кожен воїн повернувся живий та здоровий до своїх рідних, які хвилюються та з нетерпінням чекають на це. Я бажаю, щоб ця війна закінчилась, і вам більше ніколи не довелося зустрічатися зі смертю віч-на-віч.

Мені не вистачить слів, щоб висловити вдячність за ваші героїчні вчинки. Тільки завдяки вам я можу прокидатися вранці та планувати свій день, тільки завдяки вам я можу жити далі. За вікном іде дощ, гримить, спалахують блискавки, ще ніколи в житті я не боялась так негоди, проте мені важко уявити, що кожного дня відчуваєте й переживаєте ви. Як би мені хотілось втішити вас і чимось допомогти, сказати, що скоро обов’язково настане мир…

Я знаю, що одного дня ми прокинемося – і по всій Україні буде майоріти синьо-жовтий прапор, в небі будуть літати тільки наші літаки, а сигнали тривоги та звуки вибухів залишаться в неприємних спогадах. Колись це все обов’язково станеться тільки завдяки вам! Ви ніби янголи-охоронці, які стоять на сторожі та оберігають наші життя.

Для мене ви справжній приклад для наслідування: сильні, незламні, хоробрі, здатні зробити все, щоб захистити свій рідний край, своїх близьких. Усі мої слова йдуть прямісінько від серця, усі мої слова та побажання сповнені великої любові та поваги до вас. На світі немає більше людини, якою я захоплювалась б так сильно,  як українським військовим.

Дякую, що ви виборюєте надію на мирне небо для кожного з нас!

Дякую, що стали нашими справжнісінькими янголами-охоронцями!

Лист до солдата (Галина Карабань, 32 група)

Доброго дня! Я не знаю твого імені. Не знаю, як ти виглядаєш. Не знаю твого голосу. Не знаю, що на тебе чекатиме завтра. Ніхто цього не знає. Але я знаю одне: тобі є за що боротися, тобі є про кого подбати (навіть якщо ти не знайомий із тими, про кого піклуєшся), у твоєму житті є ті, кого ти любиш.

Хтось колись написав, що «б’ються не тільки живі, мертві б’ються також; таке військо неможливо здолати». Але я сподіваюся, що ти живий. Я не хочу цієї війни, де навіть мертві борються за спокій, і їхня зброя – це пам’ять про їхню жертву. Я не хочу бачити мертві тіла, які ще недавно були живими людьми, тими самими людьми, які раділи сонячним променям, які мріяли, любили, сміялись…

Я вдячна тобі. Ти подарував мені та багатьом таким, як я, можливість спати. Ті, проти кого ти воюєш, хочуть, щоб ми не існували. Вони нас не знають, зате бачать в нас ворога. Ми нічого лихого їм не робили, зате вони коять звірства проти нас. Навіть не злочини, а звірства, бо хіба можна свідомо вбити того, кого ти навіть не знаєш? Хіба можна радіти смерті чиєїсь дитини, яку зачепило вибухом від вашої ж ракети? Хіба можна прирівнювати чуже життя до життя скотини? Хіба можна руйнувати чиєсь життя лише тому, що заздриш, що вони живуть краще?

Ти воюєш не за інтереси когось згори, а вороги воюють за того, хто хоче спалити увесь світ заради власних амбіцій. Якби ж із вас ніхто не помирав…

Скажу іще одну річ. Такі, як ти, – найкраще, що є в цьому світі. Одного разу ми зустрінемось і дамо собі відповідь на власне питання: чи будемо ми жити так, як і раніше, але вже без ворога? Він може залишитися живим, але це вже не матиме для нас жодного значення. Він відповідатиме за смерті мільйонів жертв: тих, кого він убив, і тих, кого він змусив убивати. Ніхто не може сказати, як довго тобі доведеться воювати, але одного разу ця війна завершиться. І тоді ми повернемося до того, що становило усе наше життя. Але тепер ми цінуватимемо його ще більше.

До зустрічі, з любов’ю, повагою і вдячністю.

Лист захисникові України Надії Дудар (32 група)

Дорогі Захисники та Захисниці!

Дякую за спокійний сон, за можливість бачити рідних людей та просто жити. Я щиро вірю в нашу перемогу, адже завдяки вам Україна така сильна й могутня. Ви – герої, які не зрівняються з тими, що у фільмах, тому що ви – справжні. Кожен із вас зберігає життя інших, ризикуючи власним.

Бажаю вам міцного здоров’я, сили та якнайшвидше перемогти ворога. Повертайтеся додому живими та здоровими! Слава Україні!

Бажаємо, щоб біля кожного нашого Воїна завжди був Ангел-Охоронець! Слава Україні! Героям слава! Смерть ворогам!